|
Світовий теніс / Статті –
"У хороші моменти я ніколи не думав, що я Супермен, а в погані - що я невдаха". Рафаель Надаль написав есе про свою кар'єруНовини Коли я був дитиною, я засвоїв урок, який запам'ятав на все життя Я точно не пам'ятаю, скільки мені було років, можливо, близько 12. У той час я обожнював рибалити. Я люблю море, адже я з Майорки, а море - це частина мого життя. Це відчуття - бути поруч із морем, сидіти на камінні з сім'єю і друзями або виходити в море на човні - відчуття усамітнення і спокою, яке неможливо порівняти ні з чим. Одного разу я вирушив на риболовлю замість тренування. Наступного дня я програв свій матч. Пам'ятаю, як плакав у машині дорогою додому. Мій дядько, який у той час справив на мене величезний вплив і був тим, хто прищепив мені любов до тенісу, сказав: «Усе гаразд, це всього лише тенісний матч. Не плач, у цьому немає сенсу. Якщо хочеш рибалити, можеш рибалити. Жодних проблем. Але ти будеш програвати. Якщо ти хочеш перемагати, то спочатку роби те, що необхідно». Цей урок став для мене дуже важливим. Якщо хтось бачить у мені перфекціоніста, то це завдяки тому внутрішньому голосу, який з'явився під час тієї поїздки машиною додому. Цей голос ніколи мене не покидав. Одного разу я зможу бути біля моря. Але сьогодні і завтра - мені потрібно тренуватися. Я не був дитиною, яка захоплювалася спортивними кумирами Думаю, це пов'язано з моїм характером, сформованим на Майорці. Моїми героями були люди, яких я знав особисто. Але коли мені було 12 років, я вперше зіграв із Карлосом Мойєю. Іспанцем, теж родом із Майорки. Чемпіоном Ролан Гаррос і першим іспанцем, який став №1 у світі. Я був неймовірно схвильований просто від того, що ми перекидалися з ним м'ячем на корті. Це був незабутній досвід, вікно в інший світ. Тоді теніс став для мене чимось більшим, ніж просто дитяча гра, - він перетворився на справжню мету, професію. Я почав мріяти трохи більше. Одного разу, можливо, я теж зіграю на Ролан Гаррос.  Біль - один із найкращих учителів у житті Коли мені було 17, я отримав травму, і мені сказали, що, ймовірно, я більше ніколи не зможу грати в професійний теніс. Я зрозумів, що все може закінчитися в одну мить. Це була не просто тріщина в кістці стопи, це захворювання. Його неможливо вилікувати, тільки контролювати. Синдром Мюллера-Вайса. Що це взагалі означає? Ти переходиш від найбільшої радості до того, щоб наступного ранку прокинутися і не зуміти встати на ноги. Я проводив багато днів удома, плачучи, але це був важливий урок смирення. Мені пощастило, що в мене був батько - справжній приклад для наслідування в моєму житті, який завжди залишався позитивним. «Ми знайдемо рішення», - сказав він. «А якщо ні, то є й інші речі в житті, крім тенісу». Почувши ці слова, я ледве міг їх усвідомити, але, слава Богу, після безлічі болю, операцій, реабілітацій і сліз, рішення знайшлося, і всі ці роки я зміг боротися з цим. Теніс - це спорт, який вимагає від тебе неймовірної психологічної стійкості, але він приносить і багато радості Кубок Девіса у 2004, Ролан Гаррос у 2005, звісно, Вімблдон у 2008. А ще мій перший US Open, коли я замкнув коло, зібравши кар'єрний Slam. Я не забуваю турніри в Мадриді та Барселоні в себе на батьківщині, в Індіан-Веллс і Маямі, у Цинциннаті, де я вперше переміг у 2013 році, у прекрасному Монте-Карло, в особливому Римі, у Шанхаї та Пекіні з їхніми приголомшливими вболівальниками... Канада, Мексика, Чилі, Бразилія, мої перші дні в Буенос-Айресі - стільки спогадів. Однак не можна зупинятися. Не можна розслаблятися. Завжди потрібно ставати краще, і це стало основою мого життя. Постійно рухатися вперед і вдосконалюватися - ось як я ставав найкращим гравцем.  Протягом 30 років той образ, який я транслював світу, не завжди збігався з моїми внутрішніми відчуттями Чесно кажучи, я завжди нервував перед кожним матчем, який грав. Це почуття ніколи не покидає тебе. Щоночі перед матчем я лягав спати з думкою, що можу програти (і прокидався з тією ж думкою!). У тенісі різниця між гравцями дуже мала, а між суперниками - ще менша. Коли виходиш на корт, може трапитися все, що завгодно, тому всі твої почуття мають бути загостреними. Це відчуття, внутрішній вогонь, нерви, адреналін, коли виходиш на повний стадіон, - це почуття, яке складно описати. Його можуть зрозуміти тільки деякі. І я впевнений, що тепер, коли я завершую професійну кар'єру, це почуття вже ніколи не буде таким самим. Звичайно, будуть моменти на виставкових матчах або в інших видах спорту. Я завжди змагатимуся і намагатимуся викладатися на максимум, але це не буде схоже на те, як виходиш на стадіон перед уболівальниками. Протягом більшої частини кар'єри я добре справлявся з контролем своїх емоцій. З одним винятком Кілька років тому я пережив дуже складний період. До фізичного болю я звик, але на корті іноді було важко контролювати дихання, і я не міг грати на максимальному рівні. Мені нескладно говорити про це зараз. Зрештою, ми - люди, а не супергерої. Людина, яку ви бачите в центрі корту з трофеєм, - це звичайна людина. Виснажена, полегшена, щаслива, вдячна - але просто людина. На щастя, я не дійшов до точки, коли вже неможливо контролювати такі речі, як тривожність, але в кожного гравця бувають моменти, коли складно впоратися з розумом, а коли це відбувається, складно повністю контролювати свою гру. Були місяці, коли я думав про те, щоб повністю піти з тенісу, щоб очистити розум. Зрештою, я щодня працював над цим, щоб стати кращим. Я переміг це, продовжуючи рухатися вперед, і повільно став знову собою. Тим, чим я пишаюся найбільше, - це те, що, незважаючи на всі труднощі, я ніколи не здавався. Я завжди викладався на максимум.  Теніс - це також учитель самого життя Більшість турнірів, у яких ти береш участь, ти не виграєш. Це неважливо, хто ти. Наприкінці багатьох тижнів ти програєш. Реальне життя таке саме. Ти вчишся жити з моментами радості й моментами болю, намагаючись ставитися до них однаково. У хороші моменти я ніколи не думав, що я Супермен, а в погані - що я невдаха. Те, що робить тебе кращим як людину, - це саме життя: невдачі, нерви, розчарування, радість, процес щоденного пробудження і спроби стати трохи кращим, щоб досягти своїх цілей. У глибині душі, коли все сказано і зроблено, людина отримує те, що віддає Я сподіваюся, що моя спадщина полягає в тому, що я завжди намагався ставитися до інших із глибокою повагою. Це був золотий принцип моїх батьків. Коли я був дитиною, мій батько завжди говорив: «Придумувати щось нове - це складно. Копіювати - набагато простіше». Він говорив не про теніс. Це було про життя. Подивися навколо і зверни увагу на людей, якими ти захоплюєшся. Як вони ставляться до інших. Що ти в них любиш. Поводься так само, і, ймовірно, ти проживеш щасливе життя. Цей урок я проніс через кожен матч, який коли-небудь грав. Мене не мотивувала ненависть до суперників, а глибока повага і захоплення ними. Я просто намагався прокидатися щоранку і ставати трохи кращим, щоб не відставати від них. Це не завжди спрацьовувало! Але я намагався... Я завжди намагався. Понад 30 років я віддавав тенісу все, що міг. Натомість я отримав радість і щастя. Радість і щастя, любов і дружбу, і так багато іншого.... З повагою, Рафа. 
Фото: The Player's Tribune / Getty Images. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Тепер бачу претензії до адміна/редактора сайта. Якщо не подобаються заголовки та/або виклад інформації-йдіть читайте на інші сайти і залишайте свій постійний негатив там, всіх решту читачів тут все влаштовує, не забудьте свого друга Джонні забрати з собою.