|
Український теніс / Інтерв'ю –
Українська тенісистка - про конкуренцію, тенісні мрії, а також життя поза кортомМарта Костюк: "Багатьом Україна ще невідома, тому мені подобається її відкривати і представляти" В інтерв'ю з Любов'ю Базів для Укрінформу 15-річна киянка розповіла про майбутню конкуренцію в Турі, найбажаніший трофей Великого Шолома, свій стиль гри і характер, а також про життя поза кортом. - Зараз діють досить жорсткі обмеження з боку Міжнародної федерації тенісу і професійної жіночої тенісної асоціації щодо кількості турнірів, які можуть зіграти юніори до досягнення певного віку. Ти відчуваєш якісь обмеження чи, на твій погляд, цього достатньо, щоб не стримувати штучно просування в кар'єрі. - До Австралії здавалося, що у мене не достатньо турнірів. Я, чомусь, була впевнена, що багато програватиму – і кожен турнір буде рахуватися, а це буде важко, тобто я гратиму під пресингом. Ми навіть хотіли звертатися до Міжнародної Федерації тенісу, щоб це правило з обмеженнями якось пом'якшили, бо мені було неприємно, що нас – юніорів – так затискають. І проблема – не тільки в кількості турнірів, є також проблема з «вайлд-кард» (пряме попадання або в кваліфікацію, або в основу турніру, що надається організаторами поза рейтингом та відбірковими змаганнями – ред.), їх дуже мало. Зараз, коли після Австралії я дуже високо стрибнула у рейтингу і знаю, що до кінця цього року потрапляю на турніри «Великого шолому», – буду грати спокійно. - Але ж це обмеження продиктовано турботою про стан здоров'я молодих гравців, щоб вони не перенавантажували себе надмірною кількістю турнірів. - Я замислююся над тим, що якби у мене зараз не було обмежень, я б грала дуже багато турнірів і дійсно могла б травмуватися. Наприклад, такі зірки, як Кетрін Белліс (США) або Белінда Бенчич (Швейцарія), коли їм виповнилося по 18 років, почали грати всі турніри поспіль – і це їх «убило». Тобто, спочатку їх стримували, а потім, коли зняли обмеження, вони почали грати, як «ненормальні» – і зазнали травм. Мені здається, що тут треба знайти якийсь баланс. - Кого з тенісисток свого віку ти вбачаєш серед основних конкурентів на вирішальних стадіях найбільших турнірів за кілька років? - Коли я грала у віковій категорії до 14 років, серед нас було дуже багато класних дівчат. Тенісистки 2002 року народження взагалі вважалися найсильнішими в світі. З часом їх кількість зменшувалася, але, як каже моя мама (Талина Бейко – ред.), чим більша конкуренція, тим більша виходить і кількість класних гравців. Я зіграла безліч надскладних матчів з дуже сильними суперницями і зараз розумію, наскільки то було добре, що нас було так багато. Хто з ровесниць, на мою думку, буде грати далі? Думаю, гратиме Вітні Осігве (США), Б'янка Андреєску (Канада). З тих, хто зараз вже стоїть в топ-250: Аманда Анісімова (США), Анастасія Потапова (Росія). - Тобто, конкуренція очікується досить жорстка? - В Україні багато сильних дівчат, я бачила список до 18 років у світовому рейтингу. Думаю, далі гратимуть Даяна Ястремська, Катарина Завацька. Просто хтось вже високо, наприклад, як Андреєску чи Анісімова, а хтось ще тільки починає. Будемо дивитися. Мені самій цікаво. - Який турнір «Великого Шолому» ти хотіла б виграти першим на дорослому рівні? - Або «Wimbledon», або «Australian Open». Мені здається, «Wimbledon» всі хочуть виграти, це – найпрестижніший турнір. А от на «Australian Open» я виграла свій перший юніорський Шолом і дуже добре зіграла перший дорослий Шолом, тому – він мені вже як домашній.  - Велика кількість тенісисток, навіть топових, коли виходять на корт – «працюють». Ти – «граєш». Але з іншого боку, ти дуже емоційна. Чи не заважають емоції під час матчу зібратися і зробити якийсь вирішальний ривок? - Щоб були такі ривки, мені потрібно відновлюватися психологічно. Раніше все було набагато гірше, ніж зараз. І плакала, і ракетки літали – все було. Зараз я емоційна, але в межах якихось норм, раніше це було жахливо. Навіть не хочу згадувати (посміхається). - Але, Марто, ті, хто слідкує за тобою, якраз і люблять твою гру за те, що ти жива на корті. На механічних гравців, які просто відбувають номер, не цікаво дивитися, тенісу саме не вистачає таких зірок, як Джон Макінрой. Хотілося б, щоб тебе не зламали, щоб ти зберегла свій – дещо зухвалий стиль. - Дякую. Я думаю, що не зламають: по-перше, у мене немає попереджень за поведінку, я постійно її вдосконалюю. В якихось моментах, звичайно, мені потрібно дивитися на себе критичніше, але щоб щось змінювати кардинально – потреби немає, команда теж мені цього не говорить, тому не думаю, що мене будуть якось затискати. А навіть якщо й будуть, то лише до певного моменту, бо змінити мій темперамент і характер, в принципі, неможливо. Хіба що, тільки насильницькими способами, до яких ніхто не буде вдаватися. Сподіваюся, що я залишуся такою, як є. - Від тенісу до життєвих моментів. Ти сучасна дівчина, тренуєшся по шість годин на день, але, як й інші підлітки, живеш у світі таких спокус, як соціальні мережі та гаджети. Як тобі вдається концентруватися на найважливішому, відкидаючи все, що відволікає? - Раніше я могла дивитися в телефон і на тренуванні, і навіть під час турнірів, коли сиділа на корті й чекала свою суперницю, але мій тренер Іван Любічіч це вже суворо присік – 15 хвилин до матчу і 15 хвилин після матчу телефон до рук не брати. Я погодилася, бо він для мене авторитет, і продовжую виконувати цю настанову. Деякий час тому, у мене дійсно була проблема, я дуже багато часу проводила в телефоні, це припало якраз на «Wimbledon», мама навіть забирала у мене телефон. Проблема була навіть глибшою, не лише у самому телефоні, а у тому, як я спілкувалася з іншими людьми, як я себе поводила, це ж взаємопов'язано. Тоді мама забрала у мене телефон на три дні, і це було важко. Потім вона часто його в мене забирала та й досі, трапляється, забирає, але зараз це вже не так критично. Спочатку мене це дратувало, але поступово я звільнялася від залежності, і можу сказати, що так жити легше. Я рада, що у мене свого часу його забрали і я зрозуміла, що життя без телефону в принципі дуже цікаве і насичене. - Як тобі вдається поєднувати шестигодинні щоденні тренування і навчання у школі? - Це дуже важко. Я навчаюся екстерном. Коли у мене тренувальний процес, я, в принципі, встигаю робити уроки, але коли у мене вже змагання, як, наприклад, Австралія, то я настільки стомлююся, що у мене просто немає сил. Зараз я ніби й удома, але зайнята весь день: якісь справи, інтерв'ю, ще й акліматизація – я о дев'ятій годині засинаю. Тому навіть вдома у мене немає часу робити уроки, але я намагаюся – багато читаю, раніше було більше часу, навіть ще восени, зараз вже зовсім туго, але треба закінчувати школу. - А що ти любиш читати? - По різному. Більше люблю якісь такі життєві реальні історії. Моя улюблена книжка – це «Провина зірок» Джона Гріна, я її просто обожнюю, я її проковтнула за два чи три дні, мені було настільки цікаво, що я читала просто під час тренувань – сідала на відпочинок, брала книжку і читала. Передостання книжка, яку я прочитала, це «Ярмарка суєти» Теккерея. Ще я люблю Софі Кінселлу, я її читала дуже давно, може два роки тому, але прочитала майже всі книги цієї авторки. У цьому році у неї вийшла нова річ – я дуже хочу її прочитати. - Знаєш, в 15 років читати Теккерея – це коштує багато, не кожна дівчина може прочитати й зрозуміти. - Мені було дуже цікаво, хоча я довго її читала – напевно з півроку. Коли мама мені тільки її порекомендувала, я прочитала за тиждень півкнижки, а потім, як завжди, не було часу – турніри, тренування – весь час відкладала на потім, і от тільки закінчила. Вона трошки складнувата психологічно, але дуже цікава і дуже життєва.  - Кіно любиш? - Кіно люблю, особливо комедії, але зараз такі комедії пішли – всі однакові, я цей гумор не розумію. Ще дивлячись, правда, з ким іти в кіно, якщо я іду зі своїм найкращим другом, то він знайде спосіб із чого посміятись. Є кілька американських комедій, які мені дуже подобаються, які реально смішні, і то – може смішні через український переклад. Так виходить, що я люблю кіно, але рідко ходжу до кінотеатрів. Буває ходжу в Хорватії: це дуже дивно, тому що там показують фільми англійською мовою з хорватськими субтитрами, я розумію хорватську, але читати мені поки що важко, тому я англійською мовою дивлюся. Перший фільм було складно сприймати, а у другому я вже все розуміла. - Скількома мовами ти володієш? - Я розмовляю українською, російською, англійською. Можу говорити хорватською, вчила раніше французьку в школі й у Франції тренувалася, може щось вже й підзабула, але багато чого можу зрозуміти, якісь прості фрази можу сказати. Дуже хочу вивчити італійську. - Що слухаєш, яку музику? - Музику люблю різну, але більше поп, ванільну таку, можу й веселу. В принципі, я всі жанри слухаю. Люблю українських виконавців: Тіну Кароль, Вакарчука обожнюю. - Ти рахувала, в якій кількості країн ти вже побувала? - Десь 50, я думаю. Півтора роки тому я нарахувала 37 країн, але зараз їх уже більше, тому я думаю десь близько 50. - Встигаєш побувати десь чи за тренуваннями й турнірами дуже складно викроїти якийсь час, щоб подивитися. - Я намагаюся, тому що раніше було: готель – корти, корти – готель, але зараз я намагаюсь щось подивитись, якщо є видатні місця. - Можеш назвати три країни, які справили на тебе найбільше враження. - Мене найбільше вразив Нью-Йорк, моє улюблене місто. По видатним місцям, напевне, Париж – Ейфелева вежа, Лувр, Нотр-Дам. Тобто, всі країни мені подобаються по-своєму. По людям мені дуже подобається Австралія. В Монако – дуже добре жити. А от Китай для мене – це інша планета, там інші люди, мова, їжа. Я там десять днів їла рис і рибу, а потім, коли приїхала з Китаю, сказала, що рис ніколи в житті їсти не буду (сміється). - У тебе є домашні тварини? - Є, кіт і собака. Я більше люблю собак, але у нас дуже класна кішка, тому вона – виняток. - У тебе є старша сестра, яка навчається в Америці, і молодша – вдається спілкуватися, знаходити час для сімейного спілкування? - В принципі, є: старшу сестру я бачу дуже рідко, дуже скучаю за нею, ми спілкуємося, але через різницю в часі – особливо, коли я була в Австралії – це складно, тут трошки легше, але все одно важко. Наша сім'я якось не звикла разом перебувати, навіть обіди й вечері у нас усі окремо. - У кожного власний графік. - Можна і так сказати, але всі підлаштовуються під мене, не залежно – в кого який графік. Але ми стараємося. - Скажи, будь ласка, що для тебе Україна? - Я дуже люблю виступати під нашим прапором, люблю представляти Україну в світі. Я пишаюся своєю країною, вона значить для мене дуже багато, але для багатьох вона ще достатньо не відома, тому мені особливо подобається її відкривати і представляти. Це велика гордість і честь для мене. З повним інтерв'ю Марти Костюк для "Укрінформу" можете ознайомитись тут. Джерело: www.ukrinform.ua Фото: Укрінформ; Getty Images. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
То может все-таки Леси хватит уже мучится с этим теннисом ?