|
Український теніс / Інтерв'ю –
Людмила Кіченок: "Ми з сестрою допомагаємо волонтерам, Збройним силам України, на Байрактари теж скидалися"Новини Про війну Росії проти України "Я взагалі не уявляла, що подібне могло статися. Повернулася 22 лютого до Києва з Дохи, де була на змаганнях і мала кілька днів на відпочинок вдома. А 23 лютого ввечері до мене приїхала мама з Дніпра. Я відновлювалась в Києві та мала чудовий настрій. Взагалі, не вірилося". "Моя сестра Надія виїхала з України 22 лютого з чоловіком. Вона вже тоді мені казала: "Люда, збирайся, бо щось страшне почнеться!". Вони відлетіли у Стамбул. А я не вірила і казала: "Надя, чого ти переживаєш? Нічого не буде". "А 24-го вранці мене розбудила мама, бо їй подзвонила Надя, яка вже перебувала у США, зі словами: "Ви що, спите? Прокидайтесь, бо вже Бориспіль почали бомбити". Це був шок. Перші дві години в мене трусилося все тіло і дуже було страшно. Це був якийсь страшний сон. 24-го ми ще весь день думали, що робити, ніхто не спав звісно. Не можливо було нічого робити, ми лише дивилися новини з моєю мамою. Мій тато приїхав до нас ввечері на квартиру, і ми вирішили 25 лютого вранці їхати у Молдову. Я навіть зараз, розповідаючи, переживаю це все заново. Це було дуже нервово". "Моя мама працювала у Северинівці на Київщині, яка потім була однією з гарячих точок. Думаю, що якби на той момент я не повернулася і не була в Києві, то батьки б лишилися там. Вони лише зі мною зголосилися виїхати. Мама могла там бути, і коли про це думаю, то мені дурно. Дякую богу, що я в той день була в Києві та змогла їх вивести". "Ми виїхали на авто і я 36 годин нонстоп їхала за кермом. Навіть не знала, що тіло здатне на таке. Я не спала десь тиждень. Я перебувала кілька днів у Молдові. Мій тато зміг виїхати, бо йому 63 роки". "Три дні в Кишиневі, а потім я виїхала до міста Яси у Румунії. Я їхала в електричці і бачила наших мам з дітьми. Ти відчуваєш все це, і життя сприймається зовсім по-іншому. Дуже була вражена тим, як люди поставилися до нас у Румунії. Велика кількість волонтерів на вокзалі. Мені одразу дали чай. Надали усе необхідне. Усі об‘єдналися, аби допомогти українцям. Звідти вже я полетіла до Відня на літаку. А далі до США на змагання у Каліфорнію. Тоді в Індіан-Веллсі вже були змагання в нас".  Про родичів в Україні "Через три тижні після нашого від’їзду мій тато повернувся до України. Ми про це не знали, ні мама, ні я. Потім я йому телефоную, а він мені: "Так, я вже у Одесі". Потім повернувся до Києва, бо не міг зі сторони спостерігати за усім. Як з’ясувалося пізніше, він ходив записуватися до ТерОборони добровольцем, але його не взяли, бо йому 63 роки. Повідомили, що в них вистачає людей, поки відпочивайте. Він допомагає як волонтер. Мама лишилася в Австрії, ми там орендуємо їй квартиру. Вона там з родичами чоловіка моєї сестри". Про стан після перших днів "Коли я виїхала до Відня, там вирувало нормальне життя, я не розуміла, як можна так жити – посміхатися, якісь позитивні емоції переживати. А коли я прилетіла до Каліфорнії, там були тенісисти, все як завжди на змаганнях. Для мене це був шок. Я не розуміла, як можна тренуватися, бо моє тіло не хотіло нічого робити. Я приблизно 12 днів перед змаганнями нічого не робила. Всі тренувалися, посміхалися і я була шокована, чесно кажучи". "У нас є психологи, які працюють в WTA, вони запитували: "Як сім’я? Чи все добре?". Я пояснювала, що виїхали і наче все добре, але звичайно, добре не могло бути. Вони співчували, але досі не усвідомлюють, що коїться у нашій країні. Вони запитують і на тому й все". Про допомогу з-за кордону "Ми з сестрою за допомогою знайомого, який перебуває в Австрії, збирали медикаменти, щоб відправити в Україну. Допомагали знайомим, які волонтерять. Також відправляю донати на Збройні сили України. На Байрактари теж скидалася". Про постійний моніторинг новин "Перший місяць, я постійно читала новини у Telegram. Але зараз я намагаюсь все менше й менше це робити, бо це не можливо. Таке відчуття, що голова розірветься. На жаль..." "Коли я читала у закордонних новинах про заяви, що Україні потрібно здатися, то я не розуміла, як це можливо. Досі в мене відсутня база, де я б могла постійно тренуватися. Так, я приїздила до Риги, де ми з Єленою Остапенко разом тренувалися і я ніде не реєструвалась, як біженець. Я сподіваюсь, що повернуся до Києва і буду жити там, як раніше. Я розумію, що не може бути як раніше, але сподіваюсь дуже". "Мене час від часу так накриває бажання повернутися додому. Особливо між змаганнями спливають думки: "Мені так хочеться додому. Так хочеться до Києва. Погуляти". Я дивлюся Інстаграм – який Київ гарний влітку і хочеться повернутися хоч на кілька днів. Побути вдома". Друзі, проект "Великий теніс України" просить вашої підтримки! Наш ресурс за весь час свого існування ніколи не мав спонсорів і існував тільки за рахунок реклами. Зараз ми дуже хочемо зберегти наш проект і продовжувати розвиватися після нашої перемоги! Підтримайте наш сайт будь-якою доступною для вас сумою ЗА ПОСИЛАННЯМ. Це займе рівно одну хвилину для вас і допоможе нам вижити, щоб продовжувати радувати вас новинами зі світу тенісу. Дякуємо, що залишаєтеся з нами. Все буде Україна! ?? ? Читайте новини БТУ в соцмережах: Facebook ◦ Telegram ◦ Instagram ◦ YouTube ◦ Twitter ◦ Viber Джерело: suspilne.media |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
В 1/16 залишилося 5 росіянок.
І тільки ОДНА - Ястремська.
Рахунок 5 : 1 на користь Росії.