|
Головне / Світовий теніс –
Роджер Федерер: "Завершити кар’єру я вирішив після Вімблдону, але оголошувати про це на US Open – це був не варіант для мене"Новини - Яким був час, коли ви озвучили рішення про закінчення кар'єри? - Десь за 2-3 тижні до цього у мене був ніби камінь у животі. Я все відкладав це і мій агент Тоні Годсік мало не збожеволів, що це зайняло в мене стільки часу. Коли все стало відомо публічно, я відчув себе краще. Але написати той лист, який ви прочитали, зайняло в мене багато енергії. Сам день оголошення і за день до нього, звичайно, було багато емоцій. То був великий крок. Особливо для моїх батьків та моєї дружини. Вони дуже емоційно відреагували. Я ж, навпаки, так спокійно міг говорити про закінчення кар'єри, що й сам не очікував. - Коли ви ухвалили це рішення? - У липні, за кілька днів після того, як я побував на церемонії на Вімблдоні. Коліно вже не показувало жодного прогресу. То був новий камінь на дорозі. Тож я запитав себе, в чому сенс тоді? Ми вже довго ходили по цій крихкій кризі. Я знаю, що це правильне рішення, це єдине правильне рішення. У нас був онлайн-дзвінок із усіма членами команди. Я сказав, що ми виберемо варіант, щоб зберегти моє здоров'я і що все добре. Ми були задоволені тим, чого ми змогли досягти. - А як пройшов той період, коли ви ухвалили це рішення у своїй голові? - Було важко, але я відволікав себе, ми були на відпочинку. Я навіть не говорив про це з дружиною, перебуваючи там, тільки після того, як ми приїхали додому. На відпочинок ми поїхали, тому що я дуже втомився, я правда вимотався з усією цією відновлювальною фазою, з посиленими навантаженнями на тренуваннях. І коли я вирішив, що це буде кінець, тоді з мене впав великий вантаж, що накопичився за той період. Я також дуже щасливий за моє оточення, що рішення нарешті озвучили офіційно. - І як справи з коліном? - Сподіваюся, що досить добре, щоб я міг зіграти у парі. У липні ми все сповільнювали та уповільнювали темпи тренувань, але я все одно хотів підтримувати себе у формі. - Може, зараз зможете пролити світло, в чому природа вашої травми? Ви раніше ніколи так про це і не розповідали. - Так, і, мабуть, я ніколи і про це і не розповідатиму. По-перше, це моє особисте, а по-друге, іноді я сам не хочу знати повністю всієї правди. Мені важливо знати лише те, що потрібно робити для мого відновлення. – Тоді, наскільки складно вам було торік, коли ви повернулися на корт? - Було складно, весь камбек був надзвичайно складним. Я був дуже далекий від свого стовідсоткового стану. Я більше не міг нормально виступати. Те, що мені вдалося дійти до чвертьфіналу на Вімблдоні, була якась фантастика для мене. І потім останній сет проти Губерта Гуркача, який я програв 6-0, це були одні з найгірших годин, які я пережив за всю свою кар'єру. Коли я зрозумів, що вже більше нічого не можу з цим вдіяти. Потім я відчув розчарування, а в голові творився якийсь дурдом. Я просто думав, що з таким коліном це далі не може тривати. І я був радий, що на той момент на пресконференції після того матчу ніхто мене навіть і не запитав про це. Я навіть подумав, що, мабуть, я дуже непоганий актор. - Але ж ви насправді вважали, що можете повністю відновитися? - Так, до Вімблдону-2021 так і було. Я добре бігав, добре стрибав. Все було чудово. - Коліно все ще завдає вам проблем у повсякденному житті? - Ні, зараз все нормально. Але це тому, що я припинив ці навантаження. - А пограти у футбол чи покататися на лижах у майбутньому зможете? - Це моя мета. Я сподіваюся, що це буде можливо. Але це не такі безпечні заняття, як, наприклад, поплавати чи покататися на велосипедоі. - Чи може ваше прощання з тенісом затьмарити Кубок Лейвера? - Звісно, я про це думав. Тому хотілося оголосити про все офіційно заздалегідь, щоби за тиждень ця новина вже якось стихла. - У комплексі О2, де пройде турнір, ви мали багато успішних моментів. Дві перемоги на Підсумковому турнірі. Це особливе місце? – Лондон взагалі для мене дуже дороге серцю місце. На US Open провести це завершення кар'єри – це був не варіант. Кубок Лейвера буде для мене ідеальним місцем, у тому сенсі, що я можу провести час із гравцями, посидіти поруч із Бьорном Боргом на одній лавці. І взагалі коли ти в команді, а не один, це інші емоції. Якось радісно почуваєшся. Ще я можу побачитися з уболівальниками, подякувати їм. Мені не хотілося, щоб це було так, мовляв, вийшов, сказав і пішов. - Ви чогось чекаєте від себе на цьому турнірі? - Тут я потренувався і навіть здивувався, що все минуло добре. Але я чітко уявляв собі заздалегідь, що єдиний варіант для мене – це парний матч. Можливо, у п'ятницю у вечірній сесії. Тому грати вдома в Базелі (в одиночному розряді) для мене вже більше не був варіант.  - Ви сказали, що ухвалили рішення після Вімблдону. Тобто коли ви виходили 3 липня на Центральний корт під час святкування 100-річчя корту, ви думали про те, що востаннє з'являєтеся на цьому майданчику? - Не було такого, що я пішов з корту і подумав: от і все. Я навіть тривалий час переживав, чи варто мені їхати на цю церемонію. Але потім подумав, гаразд, у мене вільний день, візьму та поїду. Я розумів, що мені буде важко, але мені й тут також важко. Але я радий, що це зробив. На щастя, мене крупним планом не знімали, тому що я був дуже зворушений усім, що відбувається. - Ви вирішили все оголосити через соцмережі, але при цьому не записувати відео. Чому? - У соцмережах є і хороше, і погане, проте я зміг сказати відразу всім і відразу цю новину. І мені б не хотілося, щоб через кілька років я побачив би відео, якби я його записував, і подумав: О Боже мій, що це було таке? Потім я сів писати листа і раптом він вийшов величезним. Великий лист, аж занадто. Я подумав, ну хто стільки читатиме? І так з’явилася ідея записати аудіофайл. Мене все влаштувало. Цей запис був також і особистим, і емоційним. Сподіваюся, що люди відчули мої емоції. Записувати такі речі – це вже інше питання. Кожне слово потрібно записати стільки разів, щоб потім видали 25 версій на твій розсуд. - І ось, ви оголосили всім про завершення кар'єри. Яким був цей момент? – Мені було цікаво подивитися на реакцію. Зі мною є невелика знімальна група, яка була зі мною і в той момент. Ми подивимося, що ми захочемо зробити з цим відзнятим матеріалом і чи захочемо взагалі. Отож… Тоді, звичайно, це було емоційно. Але потім щастя взяло гору. Увечері ми всі сиділи та чудово вечеряли. Найсмішніше було те, що в перші моменти після публікації не було жодної реакції. Тобто треба було сидіти і чекати, поки люди прослухають ці 4,5 хвилини (сміється). – Чи довго писали текст? - Тижнів два. Але навколо завжди були люди, і я був зайнятий іншими справами. - Чи були якісь реакції, які вас здивували найбільше? – На сьогодні я дуже мало щось із цього дивився. Тільки те, що мені траплялося у соцмережах. Я не читав газети й не дивився телевізійні програми. Після Кубка Лейвера я цим займусь. Я хочу звільнити собі час і якісно його витратити, щоби все побачити і прочитати. Іноді трапляються дуже креативні речі. Мене порадувало найбільше те, що багато хто, говорячи про мене, згадував якийсь особистий досвід, говорив про мене як про людину, про пережиті емоції, а не про те який у мене форхенд чи бекхенд, що я виграв і який рекорд оформив. Мені було дуже приємно почути саме це, я навіть якось не очікував, що ці повідомлення більше будуть саме в такому стилі. - А діти до Лондона приїдуть? - Так, у вихідні вони будуть тут. Мені не дуже хотілося запрошувати багато гостей сюди. У мене правда не так багато квитків для своїх друзів. І це ще одна причина, чому мені хочеться зробити якусь окрему подію, щоб попрощатись з усіма. – Як діти відреагували? – Я сказав їм за день до офіційного оголошення. Я розумів, що дуже важливим буде те, як я їм це скажу. Вони мали свої переживання, мовляв, а ми більше не поїдемо в Галле? На Вімблдон ми не поїдемо, а в Індіан-Веллс? Я їм сказав, що якщо вони захочуть ще раз поїхати кудись, це можна зробити. І якщо я десь гратиму, то вони теж зможуть подивитися. Так, їм певною мірою сумно. З іншого боку, вони мені завжди говорили, що досі вже грати в теніс, тоді ми разом кататимемося на лижах. - За підсумком хтось із них плакав? - Троє із чотирьох плакали. – Для вас це теж був сумний процес? - Спочатку, так, як я і сказав, мені було сумно і я намагався придушити це почуття. Потім настав час, коли треба було писати листа і оголосити про це всім. Звичайно, якщо ти плачеш, тобі боляче, але одразу після цього тобі стає легко. Я почувався після цього дуже добре. Тому, мабуть, можу так багато зараз говорити під час інтерв'ю, бо я це вже пережив. 3-4 тижні мені було складно уявити, мовляв, ось я беру мікрофон, і ми все це обговорюємо. І потім, буде ж і свято (вечірка) свого роду. Мені ніколи не хотілося, щоб це було схоже на похорон. Я думав, що не зможу й слова сказати. Але тепер гадаю, можу. Я запитав Тоні, чи може він щось організувати під час Кубка Лейвера, але тільки так, щоб мені нічого не довелося говорити. Зараз я гадаю, що можу спробувати виступити з промовою. Друзі, проект "Великий теніс України" просить вашої підтримки! Наш ресурс за весь час свого існування ніколи не мав спонсорів і існував тільки за рахунок реклами. Зараз ми дуже хочемо зберегти наш проект і продовжувати розвиватися після нашої перемоги! Підтримайте наш сайт будь-якою доступною для вас сумою ЗА ПОСИЛАННЯМ. Це займе рівно одну хвилину для вас і допоможе нам вижити, щоб продовжувати радувати вас новинами зі світу тенісу. Дякуємо, що залишаєтеся з нами. Все буде Україна! ?? ? Читайте новини БТУ в соцмережах: Facebook ◦ Telegram ◦ Instagram ◦ YouTube ◦ Twitter ◦ Viber Джерело: tagesanzeiger.ch |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
