|
Головне / Український теніс / Інтерв'ю –
Українська тенісистка Катаріна Завацька в ексклюзивному інтерв'ю порталу «Великий теніс України» розповіла про свій виступ за національну збірну в матчі Кубка Біллі Джін Кінг проти Австрії, де вона зіграла три поєдинки і здобула дві перемоги Катаріна Завацька: "Я навіть не думала, що в мене може бути так багато ресурсів у тілі - це все фактор збірної та командної підтримки" - Катаріно, вітаю з чудовою грою в ці вихідні і з перемогою нашої команди. Поділіться, будь ласка, своїми емоціями після цього напруженого матчу. Як це було з вашої точки зору? - Звичайно, емоції зашкалювали. Це був дуже напружений тиждень. Я завжди кажу, що коли приїжджаєш на Біллі Джин Кінг Кап, то цей тиждень, це як мінімум місяць твоєї роботи в Турі (сміється), як на емоційному, так і на фізичному рівні. У матчах я намагалася залишатися не те щоб спокійною, але щоб емоції були в рамках того, що було необхідно для нашої перемоги. Наприклад, коли ми програли з Надею наш перший сет у парі, то потрібно було залишатися в грі й не думати про те, що ми можемо програти весь матч. Намагалася отримувати задоволення на корті й дуже рада, що в нас усе так склалося в підсумку. - Ви приїхали до збірної після не дуже вдалої серії ґрунтових турнірів в одиночному розряді, але з фіналом у парі. Були очікування, що вас можуть не поставити на матчі, чи їхали в команду з розумінням, що будете точно грати? - Дійсно, до тижня у збірній у мене турніри були не дуже хороші. Єдине - був фінал у парі і я там справді непогано грала, там не було якихось відмов суперниць, а були реально чотири хороших матчі, які мені допомогли хоч трохи розігратися. Я була готова, що мене поставлять грати, тому що я розуміла, що це кінець сезону і, можливо, у когось щось болить. Хоча й у мене все боліло (сміється), але я розуміла, що все одно є така можливість, що я буду грати. - Ілля Марченко сказав, що вже з першого тренування було видно, що вам дуже комфортно грати в цих умовах. Це справді так? І наскільки швидко вдалося переключитися з ґрунту на хард? - Так, уже на першому тренуванні на харді, буквально хвилин за 10, я почала більш-менш адаптуватися. Покриття було не дуже швидке і не дуже повільне, та й м'ячі були не дуже швидкі. До того ж, я приїхала з високогір'я, і, мабуть, там мені дійсно не дуже комфортно грати, як виявилося. Тут на харді у мене м'яч сидів на ракетці, я могла по ньому і бити, і крутити, а ось на висоті я якось удари так не відчуваю. До того ж, Ілля Марченко постійно додавав мені позитиву, повторюючи: «Ти добре граєш, у тебе м'яч відмінно сидить», і я з цими думками рухалася в правильному напрямку. Загалом мені вдалося потренуватися лише чотири дні на харді: у понеділок, вівторок і середу в мене були тренування, четвер я пропустила, бо в мене боліла п'ята, ще одне тренування провела в п'ятницю, і ось якось так швидко вдалося підготуватися до цього поєдинку.  - У перший день у вас був дуже складний матч проти Краус, де ви двічі робили камбек, мали безліч брейк-поїнтів у вирішальному сеті, але в підсумку програли. Наступного дня вам дісталася роль останнього шансу збірної після невдалої гри Цуренко. Які думки відвідували в момент виходу на корт проти Грабгер? - Дуже засмутилася, коли програла той матч проти Краус. У мене було три удари зліва, які можна сказати були моїми «прихованими» матчболами, і я їх не зіграла. Після матчу я багато про це думала, говорила Іллі, що ось ці три бекхенди... Але він у відповідь мене швидко перемикав на те, що потрібно забути і готуватися до завтрашнього дня, що я буду завтра знову грати і це допомагало. Було прикро, що не змогла тут принести очко команді, хоча зробила такі камбеки по ходу гри. Але потрібно сказати, що вона теж нічого мені просто так не віддавала, мені потрібно було все забирати самій. На другий день, якщо чесно, я не знала, чи буду я грати, але Ілля сказав, що, найімовірніше, зіграю, якщо Леся не зможе виграти свій матч. Якби Леся обіграла Краус, то далі зіграла б Настя Соболєва. Така в нас була стратегія. Коли дізналися, що на четвертий матч австрійці поставили Юлію Грабгер, то я сказала, що двічі їй програвала, але я не боюся цього поєдинку, а більше побоююся за свою фізичну форму, щоб мене вистачило на парний матч, чи зможу я. Ілля мені сказав, що я зможу, і... я змогла (сміється). - Ці два дні ви виглядали як справжній генератор енергії. Здавалося цієї енергії вистачить ще на двох і думаю навіть Надя Кіченок у парі це відчула. Це працює фактор збірної чи щось інше? - Це точно фактор збірної, тому що я сама навіть не думала, що в мене може бути так багато ресурсів у тілі. Жодного разу не піти на моральний спад - це дійсно працює енергетика збірної, нашої команди. Я і під час післяматчевого інтерв'ю говорила, що коли я граю одиночний турнір, то, так, я борюся, намагаюся, але все одно немає в мене стільки заряду. Я його тепер буду намагатися зберегти і десь у собі шукати (сміється). Може буду візуалізувати, що ось команда сидить, Ілля і всі мене підтримують. Насправді, ця енергія, ця підтримка команди - це мене дуже заводило, і я не хотіла давати слабину, тому що я розуміла, що вже просто на це немає часу. Був момент, коли в мене трохи почало паморочитися в голові, і я вже там їла банан посеред гейму. Потім уже всі з лавки кидали мені вафлі, банани, желейки, і я це все мала їсти (сміється). У підсумку там уже йшло все підряд у хід і пепсі, і електроліти, і солодке (сміється). Звісно, я намагалася підтримувати і Надю, бо розуміла, що якщо буду їй скаржитися, то для неї це буде ще більша відповідальність, що їй потрібно буде нібито мені допомагати, а це тільки зайве навантаження на неї і навряд чи чимось допоможе в грі. Тож намагалися триматися на цій енергії разом, і... ми це зробили.  - Уперше за довгий час у команді новий капітан - Ілля Марченко. Ваші враження від його роботи та від контакту з ним під час матчів. - З Іллею у нас дуже добре все склалося і на лавці, і на тренуваннях. Він напевно в мене вірив навіть більше, ніж я сама в себе вірила. Навіть коли в нас із Краус був рахунок 3:6, 1:4, то він говорив мені: «Я в тебе вірю», а я так у середині себе, ну не те щоб сміялася, я, звісно, боролася, але все ж таки мене тут ніби як трохи виносять із корту (сміється). Насправді, багато хто говорив «ой, це такий рівень, слабкі суперники»... А цей рівень піднявся в сто разів, і він був абсолютно не за рейтингом. Так, за рейтингом слабкі суперники, але якби ви були тут на стадіоні, то побачили б, що потрібно було робити, щоб їх перемогти. Потрібно було дуже сильно шарашити (сміється). Якщо говорити про капітана, то так, з Іллею у нас дуже добре все склалося і я дуже цьому рада. У нас був чудовий конект на корті і на лавці, на переходах, коли він був поруч, то мені було комфортно, спокійно, він мене підтримував. Своїм спокоєм він надавав мені впевненості. Мені це дуже підходило і я дуже рада, що він наш капітан.  - Цей рік вийшов для вас досить непростим. Чимало втратили в рейтингу, були травми, пропуски. У збірній ви знову показали, що можете грати на високому рівні. Наскільки у вас сильна мотивація продовжувати боротися за місце в топ-100 для початку? - Цей рік був правда дуже складним. Мені ніяк не вдається знайти свій процес, який мені б підходив за тенісними тренуваннями, фізпідготовкою. Менше травмуватися, менше пропускати. Я така людина, що можу бути сама, але все ж таки мені потрібна поруч людина, з якою я б могла все робити: грати, вигравати, ділитися якимись моментами. Звісно в мене є мотивація боротися за топ-100, і вище. Іноді мені дуже складно прийняти, що в 19 років я була на одному рівні, а зараз все по іншому. І зараз, коли я виходжу на корт проти суперниць, я десь у глибині себе розумію, що я була кращою за них, що можу грати краще за них, що я зобов'язана виграти, і мені потрібно якось із цими думками боротися і не фокусуватися на них. Тож є ще такий психологічний бар'єр, я б сказала. Мені нелегко впоратися з прийняттям того, ким я була і я де я зараз. Я все таки знаю, чого я варта і ці матчі в збірній це доводять. Хотілося б так грати кожен турнір і тоді, навіть якщо будуть поразки, мій рейтинг за півроку повернеться до тих цифр, де я була раніше. Тож працюю над собою, шукаю свій процес, шукаю людей, які будуть поруч. Звичайно головне це я сама, опора на себе. Я знаю, як мені потрібно, щоб стати кращою. Є нюанси, з якими я продовжую розбиратися і я з ними розберуся. Мотивація нікуди не пішла, я вірю, що мені це під силу і буду рухатися вперед. - Цього тижня ви ще граєте Чарльстон і знову на ґрунті. Щось плануєте зіграти ще цього року і які плани щодо наступного сезону, де будете його починати? - Зараз я граю Чарльстон, на відкритому ґрунті і в мене така крепатура, що вам просто не передати, як у мене все болить (сміється). Я сподіваюся, що це мій останній турнір цього року. Мені потрібно ще кілька очок, щоб точно потрапити в кваліфікацію Australian Open. Я начебто і так потрапляю, але я не люблю так, щоб стояти на межі. Наступний сезон я планую починати в Окленді і потім зіграти Australian Open і сподіваюся, у мене все складеться так, як я запланувала. Тож зараз буду на ібупрофенах викладатися наскільки зможу (сміється). Звичайно, всі ці емоції в збірній були варті того, що в мене зараз усе болить. Все заради перемоги, щоб ми не спустилися в цю Євро-Африканську групу, а пішли далі боротися за фінальний турнір. Знаєте, я коли приїхала в збірну, то спочатку здалося, що все так, якось тихо, спочатку були всі не дуже згуртовані. Але потім, більше познайомилася з Іллею [Марченком], тому що я не дуже добре його знала, з обома Настями більше поспілкувалися, стали багато проводити часу разом, снідали, обідали, тренувалися і наприкінці вже не могли розпрощатися, по сто разів обіймалися одна з одною (сміється). І звісно не можу не сказати окремо про Еліну Світоліну. Вона приїхала нас підтримати - це дуже круто. І це після операції, яку вона перенесла на нозі. Усі два дні на матчах вона сиділа на трибуні, постійно сіла-встала, сіла-встала, плескала, підтримувала, нікуди не ходила. Еліна просто якийсь монстр, просто найкраща! Дуже дякую їй за таку підтримку. На тренуваннях вона ходила разом з Іллею і подавала нам м'ячики. Я їй говорила: «Еліно, мені якось незручно, що ти мені м'ячики подаєш на тренуваннях» (сміється). Тож Еліна зробила свій великий внесок у нашу командну перемогу.  
Джерело: btu.org.ua Фото: Svitolina Foundation. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
То может все-таки Леси хватит уже мучится с этим теннисом ?