|
Світовий теніс / Australian Open –
Медісон Кіс: "Коли я позбулася внутрішнього голосу, що маю виграти “мейджор”, тоді я отримала можливість дійсно добре грати і взяти титул"Новини
24.11.25 08:50 Олександра Олійникова: "Цей титул для мого батька, який зараз у ЗСУ, - він вірив, що я увійду в топ-100, коли ніхто більше не вірив"
 - Розкажіть про свої емоції зараз, поділіться своїми думками про матч. - Перш за все, я дуже пишаюся собою за те, що змогла повернутися до цього рівня, грати так, як я грала, і завершити матч на такій сильній ноті. Я просто дуже пишаюся собою. Я не завжди вірила, що зможу повернутися до цієї позиції. Але те, що я змогла це зробити і перемогти, - це означає для мене дуже багато. - Раніше ви говорили, що хотіли б надихнутися грою Арини і не бути пасивною у важливі моменти. Наскільки ви пишаєтеся тим, як завершили цей матч? - Це точно одна з тих речей, якими я найбільше пишаюся, що наприкінці я... Я майже відчувала, що намагаюся випередити її в цьому. Якби я не ризикувала, вона б це зробила. Це змусило мене грати ще більш тонко. Я постійно нагадувала собі: «Будь сміливою, будь рішучою, постав усе на карту». У той момент, що б не трапилося, якщо я це зроблю, то зможу пишатися собою. Так стало трохи легше. - Чи був момент під час турніру, коли ви зрозуміли: «Мої справи йдуть досить добре»? Ваш виступ був вражаючим. - Не знаю, чи був якийсь конкретний момент... Я просто підходила до кожного матчу з думкою, мовляв, якщо я спробую грати так, як хочу, я дам собі можливість виграти. Я не хвилювалася через те, що не могла контролювати, і відчувала, що можу грати з трохи більшою свободою. З'явилася впевненість у тому, що навіть якщо матч не ідеальний від початку до кінця, я можу закінчити його на високій ноті, зможу розібратися як довести його до перемоги. Думаю, відчуття впевненості вибудовувалося поступово. Частково це сталося тому, що я не загадувала наперед про наступний раунд, поки власне не доходила до нього. Тому, думаю, так, я вірила, що можу це зробити. Але я також думаю, що я виконала відмінну роботу, зосереджуючись тільки на поточному завданні. - З огляду на пройдений шлях, чи можете ви поміркувати про те, як це сталося. Що все склалося для вас саме таким чином, а не сталося вісім років тому? Мене цікавить це традиційне уявлення, що врешті-решт, все це було варте того. - Я думаю, все відбувається з певної причини. Особисто для мене, я мала пройти через деякі складнощі. Це змусило мене зазирнути в себе, у своє відображення в дзеркалі, і попрацювати над внутрішнім тиском, який я чинила на себе. З досить молодого віку я відчувала, що якщо я ніколи не виграю турнір Grand Slam, то не виправдаю очікувань, які люди мали по відношенню до мене. Це був досить важкий тягар, який я носила з собою. Зрештою, я дійшла до того моменту, коли я пишалася собою і своєю кар'єрою, був би у мене такий титул чи ні. Я нарешті дійшла до того стану, що якщо цього не станеться, то все гаразд. Мені це не потрібно, щоб вважати, що моя кар'єра успішна або що я заслуговую на визнання як чудова тенісистка. Коли я нарешті позбулася цього внутрішнього голосу, тоді, власне, я й отримала можливість вийти й показувати справді хороший теніс, щоб справді взяти титул на «мейджорі». - Коли ви вперше почули, що хтось сказав це про вас, що ви маєте виграти турнір Grand Slam? Як це перетворилося із захопливої перспективи на тягар? - Це почалося досить рано, напевно, коли мені було 11 або 12 років. Це, безумовно, повинно було вселити впевненість і все таке. Але коли я ставала старшою, коли я була близька до цього, але це не відбувалося, а потім почали говорити, що ти вже на пізніх етапах кар'єри, то відчуття було таке, мовляв, а чи станеться це взагалі? Якщо це не станеться, то я не відповіла тому, що кожен говорив про мене, що я мала б зробити. Це відчувалося майже наче щось позитивне перетворилося на щось трохи панічне. Чому це ще не сталося? Чому я не змогла це зробити? Це почало тиснути на мене сильніше. А що, якщо я цього ніколи не зроблю? Якщо ні, чи буду я вважатися невдахою? Тож було багато чого, над чим мені самій треба було попрацювати, через увесь цей тиск, який я чинила на себе. - Чи був момент або людина, яка сказала вам щось, після чого ви зрозуміли те, що розумієте зараз, - що перемога на Grand Slam не є визначальною для вашої кар'єри? - Багато терапії (усміхається). Я дійсно в це повірила. Раніше я завжди намагалася йти шляхом спортивної психотерапії, яка більше стосувалася рутини, контролю того, що можна контролювати, і всього такого. Мені завжди здавалося, що в цих речах я досить хороша. Але ось так, щоб узяти й покопатися в тому, що я відчуваю по відношенню до самої себе, щоб бути справді чесною перед собою через усе це, - ось це було дуже складно, тому що я ніколи не хотіла бути такою людиною, яка відчуває, що справді має з цим труднощі. А в мене справді були з цим проблеми. Тому суть була в тому, щоб бути справді чесною, насправді отримати допомогу, насправді з кимось говорити не просто про теніс, а про те, які в мене відчуття до самої себе. Знову ж таки, ти почуваєшся дуже незручно. А мені ніколи не подобається це відчуття (усміхається). Але, я чесно вважаю, що якби я не зробила це, я б тут не сиділа. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Молодець! Давай Саня далі.