|
Головне / Український теніс / Ролан Гаррос –
У студії TNT зустрілися українець Андрій Медведєв і американець Андре Агассі, які згадали свій фінал Ролан Гаррос-1999.26 років потому: українець Андрій Медведєв і американець Андре Агассі згадали свій легендарний фінал Ролан Гаррос-1999 У тому поєдинку Андрій Медведєв виграв два перші сети, але після паузи на дощ не зміг утримати свою перевагу, зазнавши підсумкової поразки - 6:1, 6:2, 4:6, 3:6, 4:6. Андре Агассі тоді виграв свій перший і єдиний Відкритий чемпіонат Франції, зібравши кар'єрний Grand Slam (титули на всіх чотирьох «мейджорах»). Портал «Великий теніс України» пропонує вашій увазі повний переклад спогадів Андрія Медведєва та Андре Агассі. Ведучий: Сьогодні у нас у гостях двоє людей, які 26 років тому провели, можливо, один із найкращих матчів в історії тенісу. У фіналі 1999 року Андрій Медведєв повів із рахунком 6:1, 6:2. Здавалося, все наближається до швидкої розв'язки. Але після 20-хвилинної паузи через дощ Андре Агассі вийшов на корт іншою людиною і, здобувши перемогу, зібрав свій кар'єрний «Slam», приєднавшись до таких легенд, як Фред Перрі, Дон Бадж, Род Лейвер і Рой Емерсон. Справжній момент історії. Ведучий: Андре, я бачу, як ви з повагою і теплом дивитеся на Андрія. Що він для вас означає? Андре Агассі: Перш за все, я хочу сказати, як сильно мені шкода за те, через що зараз проходить твоя країна. Моя любов, моя повага - з вами. І те, як ти ставишся до цього, твоя самовіддача - твоїй країні потрібні бійці на кшталт тебе, друже. Андрій Медведєв: У нас є бійці і кращі за мене. Так, набагато кращі. Андре Агассі: Але бути тут, за цим столом, відчувається навіть краще, ніж на корті. Андрій Медведєв: Ну, дивлячись де, дивлячись де. Іноді на корті простіше - тому що ти менше нервуєш. А тут ти повинен бути серйозним, повинен пояснювати речі, які, можливо, не всі розуміють. І потрібно пояснювати їх точно. А на корті ти просто граєш. Граєш, робиш свою роботу, отримуєш задоволення, б'єшся. Це набагато простіше, ніж сидіти тут. Так, звісно, приємно бути тут. Те, що зараз відбувається з Україною - це жахливо. Але вся країна об'єдналася заради перемоги, заради виживання. І я сподіваюся, що цього разу ми не вестимемо два сети і не програватимемо в п'яти. Сподіваюся, нам вдасться врятувати країну. У нас багато сильних бійців, і я впевнений: якщо Захід і далі буде нас підтримувати, наша перемога і наша свобода - вже недалеко. Ведучий: Це важка тема, і на корті у вас теж були важкі моменти. Ви грали один проти одного у фіналі. Такий зв'язок залишається назавжди? Коли стикаєшся з кимось у такому матчі, люди на кшталт мене весь час згадують його. Але й ви поділяєте якийсь особливий зв'язок, який важко зрозуміти іншим, чи не так? Андре Агассі: Так... навіть не знаю, як це описати словами. На тенісному корті ти почуваєшся немов на острові, один, але при цьому між вами - неймовірний зв'язок. І ось ти опиняєшся в одному з головних моментів свого життя, у тебе є шанс зробити те, чого ти ніколи не робив... шанс, який висить буквально на волосині. Іноді все вирішує одне очко, один удар. І ти думаєш: це доля? Удача? Але Андрій - один із тих гравців, проти кого, якщо вже я і програвав, то міг сказати собі: «Чорт забирай, зате він виграв». Зате він виграв цей турнір. Андрій Медведєв: Те ж саме і для мене. Думаю, в той момент була якась магія - ми обидва розуміли, що на кону стоїть історія. Якщо виграє Андре, він збирає кар'єрний Grand Slam. Якщо виграю я - це був би той «мейджор», на який, як багато хто вважав, я давно заслуговував. Якщо озирнутися назад, то, напевно, так і було. І ще - у нас завжди була взаємна повага. Але особливо важливим є те, що сталося буквально за кілька місяців до Ролан Гаррос - у Монте-Карло. Андре буквально врятував мою кар'єру, давши мені кілька порад, якими я скористався під час турніру в Парижі. Можливо, він цього вже не пам'ятає, але... Андре Агассі: Я пам'ятаю, пам'ятаю. Андрій Медведєв: Саме поєднання всіх цих факторів зробило той фінал по-справжньому особливим. Якщо взагалі можна сказати, що ти радий програти комусь - то так, я був радий програти Андре. Тому що це людина, яку я поважаю, людина, яка привнесла в теніс стільки фарб, стільки енергії, за що його всі поважали. Бути поруч із ним на одному корті в момент, коли він зібрав кар'єрний Grand Slam, - це була величезна честь. Звичайно, я був розчарований, що програв. Але, як я вже говорив, якщо вже й програвати в такий історичний момент, то програвати людині на кшталт Андре - це в якомусь сенсі честь. І я радий, що став частиною цієї історії.  Ведучий: Зараз на корті є дах. А тоді його не було і через це трапилася та знаменита пауза через дощ. Якби дах був уже тоді і не було б цієї зупинки - що б сталося? Андрій Медведєв: У нього був чудовий коучинг. Бред [Гілберт] сказав йому просто тримати м'яч у грі - і він це зробив. Вітер стих. І, чесно кажучи, якби ми зіграли звичайний матч без дощу, без вітру і всього такого, все б звелося до того, хто краще б'є м'яч цього дня. Андре просто не міг знайти ритм у перших двох сетах. Потім почався дощ, вітер трохи вщух, він отримав пораду від Бреда. А я, напевно, трохи забіг уперед у думках, подумав, що все вже близько до завершення. І, звісно, його досвід перемог на «мейджорах» зіграв велику роль, особливо в третьому, четвертому і п'ятому сетах. Андре Агассі: За кілька місяців до Ролан Гаррос ми опинилися в Монте-Карло, але з різних причин. Андрій приїхав туди, щоб грати на турнірі, а я - щоб офіційно знятися. Тоді діяло правило ATP: якщо хочеш уникнути штрафу за зняття, зобов'язаний пройти медогляд у турнірного лікаря. Ось я і приїхав просто оформити «виліт». Це був вечір понеділка, наступного дня у мене був рейс, і я вирішив трохи розвіятися і пішов у нічний клуб. І кого я там бачу? Андрія. Я здивований: «Ти ж граєш тут, навіщо тусуєшся?» А він каже: "Ні, я вилетів. Все, закінчую з тенісом". І тут я йому: "Ти з глузду з'їхав? Зав'язуєш? Ні, ти не можеш просто так здатися. У тобі повно тенісу. Ти можеш щось змінити у своїй кар'єрі, але не кидати. Ти занадто хороший, у тебе є весь арсенал - варіативність, відчуття м'яча, ритм, розуміння корту. Просто потрібно перезібрати гру і знову повірити в себе". Ми довго говорили, я запропонував йому сконцентруватися на сильних сторонах, вибудувати навколо них свою стратегію. А потім - швидко переміщаємося на півтора місяця вперед, і уявіть: ми по різні боки сітки на Ролан Гаррос. Один день я граю, він тренується. Наступного дня - навпаки. Ми весь час перетинаємося: один розслаблений, інший збирається виходити на корт. Ми бажаємо один одному удачі, сподіваємося, що інший пройде далі. І чим ближче до фіналу, тим усе ставало реальнішим. Коли дійшли до чвертьфіналу, ми продовжили традицію: обіймалися, говорили пару теплих слів. Але все це відбувалося на тлі того, що ми наближаємося до очної зустрічі. І до півфіналів уже стало трохи ніяково, але... Ведучий: Що ти відчував, програючи 0-2 по сетах. Що думав про ті поради, що дав йому? Андре Агассі: У той момент я грав не тільки проти Андрія, а й проти самого себе - ще одного Андре, який був моїм найлютішим ворогом у голові. І крім цього, я грав проти людини, яку сам якоюсь мірою натренував. Нехай і недовго, але я підказував йому не просто, як обігравати інших, а фактично говорив йому, як можна обіграти мене - так я себе відчував, коли дивився на нього і виходив проти нього на корт. Він був дуже добре підготовлений з точки зору стратегії, а я - як олень, що потрапив у світло фар. Він одразу захопив ініціативу, потужно почав матч... і я був просто радий, коли все це закінчилося.  Андрій Медведєв: Це була свого роду доля, тому що зазвичай, коли я граю на турнірі, я ніколи не ходжу по нічних клубах. Але тоді все було інакше. Я вперше в житті всерйоз подумав про завершення кар'єри. Обговорив це з командою. У мене боліло зап'ястя, не було жодної мотивації. І почути такі слова від, вибачте, але від суперзірки тенісу... я не міг повірити, що він це говорить мені. Поради, які тоді дав мені Андре, стосувалися не кількості, а якості тенісу. І це повністю перевернуло моє мислення, мій підхід до підготовки. Я знову відчув себе живим. Перед «Ролан Гаррос» я здебільшого займався фізпідготовкою, і тільки за 10 днів до старту турніру почав знову брати ракетку в руки, до цього заважала травма зап'ястя. Я поміняв ракетку, був фізично готовий, і моя мотивація була - просто повернутися в топ-100, адже в мене тоді був 104-й номер у рейтингу. Форма була хороша, сітка вдала: я обіграв Піта Сампраса в другому колі. На ґрунті мені було зручно грати проти нього. Я дійсно відчував, що можу пройти далеко. І це була якась доля: адже зазвичай ти не бачиш Андре на території клубу. Він завжди приїжджає, виграє і їде. Ні розминки, ні душа, ні розтяжки - просто приходить, робить свою справу і зникає. А тут ми буквально перетиналися після кожного матчу. Хоча у нас навіть не було контактів один одного, ні у тренерів, ні у нас самих - це була чиста доля. Він щоразу говорив мені: «Молодець». Навіть перед чвертьфіналом він дав мені кілька порад щодо гри. Ведучий: Дав кілька порад? Андре Агассі: Під час турніру - так, так. Тому що в той момент були кілька гравців, про яких я переживав навіть більше, ніж через нього (сміється). Але мені потрібно було, щоб він перемагав. Так що... ну, скажімо так, я трохи його підтренував його тут і там. Ведучий: Так, вибачте, але ось той момент обіймів після фіналу - ви розділили його, знаючи те, що ніхто більше не знав. Ви домоглися чогось грандіозного, і у своїй книзі ви писали: «Якби я не виграв Ролан Гаррос тоді, можливо, я б ніколи не виграв його взагалі». Наскільки особливою і ціннішою стала ця перемога, адже між вами був цей унікальний, майже містичний зв'язок, який залишався невидимим для всіх інших? Андре Агассі: Ну, послухайте, коли я все-таки виграв цей турнір, я був просто переповнений емоціями, з безлічі причин. Це був останній із чотирьох турнірів Grand Slam, який мені залишалося виграти. Дехто говорив, що я повинен був взяти його ще десять років тому. Я двічі виходив у фінал, де вважався фаворитом: один раз програв ось цьому хлопцеві (вказуючи на Джима Кур'є), інший - Андресу Гомесу. Тому я вже й не думав, що в мене взагалі ще буде такий шанс. І знаєте, було особливо важко усвідомлювати, що я достатньо дорослий, щоб розуміти: другого такого шансу може вже не бути. Я був неймовірно щасливий, що він узагалі мені випав, у тому віці, у тому моменті кар'єри. Але водночас нерви взяли гору. Я немов закам'янів - два перші сети пролетіли за 47 хвилин, як у тумані. Я не бачив, що може це зупинити. Але коли я, нарешті, дістався до фінішної межі, це було неймовірне полегшення... І обійняти його після фіналу - це було важливо для мене з багатьох причин. Скажімо так.  Ведучий: Говорячи про той матч, перші два сети пройшли в один бік, а потім сталася пауза через дощ. Що сказав вам Бред Гілберт у роздягальні? Він накинувся на вас чи це була м'яка розмова? Андре Агассі: Бред узагалі не з тих, хто кричить. У нього завжди був тихий голос, але, чесно кажучи, я ніколи не чув, щоб він кричав так, як тоді. Уявіть: зі 128 гравців у сітці залишилися тільки двоє, і ось ми сидимо в роздягальні під час дощової паузи. Там мертва тиша. І тут він зачиняє дверцята шафки і починає на мене кричати: «Що, чорт візьми, з тобою відбувається?!» А я сиджу і бурмочу: "Він занадто гарний... Він просто занадто хороший". А Бред у відповідь: "Ти взагалі звідки знаєш? Ти навіть не рухаєшся по корту!" І далі він видає: "У мене є ідея: якщо м'яч летить у той бік, то просто біжи! Почнемо з цього. Біжи до м'яча! І якщо ти не знаєш, куди бити - бий у протилежний бік від того, де він стоїть. Усе просто!" Він буквально розносив мене. Каже: "Ти вже 20 днів тут, ти віддав усього себе, душу на корті, тож іди й грай на своїх умовах! Досить намагатися бути ідеальним. Усе, що тобі потрібно, - бути трохи кращим, ніж одна людина". Я вийшов назад на корт і подумав: «Ну, принаймні, якщо програвати, то по-іншому». А потім був той самий момент... один удар, одне очко і матч повернувся. Ти все ще пам'ятаєш, яке це було очко, так? Я подаю за рахунку 4:4 у третьому сеті, програю по сетах 0:2. Рахунок 15:0 - у мене подвійна помилка. Потім 30:15 і в мене знову подвійна. Андрій Медведєв: Так, ще одна подвійна. Андре Агассі: Стає 30:30... Андрій Медведєв: Подвійна помилка, а потім ти не влучив першим м'ячем на брейк-пойнті. Андре Агассі: Так, рахунок 30:40, я не влучаю першою подачею. Вирішую ризикнути другою - подаю глибоко, м'яч залишається в центрі корту. І тут я раптом вирішую вийти до сітки. Навіть не питай, чому... Зазвичай я виходив до сітки тільки щоб потиснути руку. Але цього разу я пішов уперед. Вирішив направити м'яч під твій бекхенд, очікуючи, що ти підеш перекривати форхенд. Але ти залишився на місці, зробив усе, як потрібно. Андрій Медведєв: Я змусив тебе двічі грати з льоту. Андре Агассі: Так, перший був буквально з рівня шнурків. Цей м'яч міг полетіти куди завгодно. Але я пробив кросом, точно по лінії. Ти відреагував, але я потім добив м'яч у порожнє місце на корті. У підсумку зберіг гейм. І потім, коли рахунок став 2:1 за сетами, почався зовсім інший матч. Якість гри з обох сторін різко зросла.  Андрій Медведєв: Так, потрібно сказати, що після рахунку 4:4, звісно, публіка була на твоєму боці - всі хотіли побачити справжню боротьбу. Коли ти взяв свою подачу на 4:4, трибуни просто вибухнули. І тоді я відчув легку невпевненість, далі був перший момент, коли ти взяв мою подачу. Це був поворотний момент у матчі. Я це чудово пам'ятаю. У четвертому сеті я вже розумів, що мої шанси не такі вже й великі. Я, звичайно, все ще намагався зачепитися за сет, але в голові вже починав готуватися до п'ятого. Андре Агассі: Хотів би я це знати тоді. Андрій Медведєв: Так, я б теж хотів тоді знати трохи більше (сміється). Я прочитав твою книгу - вона була дуже цікавою. Ведучий: Що ви взяли для себе з цієї книги? Андрій Медведєв: Так, знаєш, я зрозумів, що коли ти нервуєш, виявляється, можна навіть випити горілки перед матчем. Андре Агассі (сміючись): Правда? Андрій Медведєв: Серйозно. Адже я ріс у середовищі, де сигарети, алкоголь, наркотики - це було табу. Навіть просто погана поведінка, на кшталт нічних тусовок, вважалася неприпустимою, якщо ти хочеш бути професіоналом. Звичайно, у мене відкрилися очі, коли я побачив, як живуть французькі та іспанські гравці. Коли я опинився в тому нічному клубі в понеділок, там була половина турнірної сітки. А я туди прийшов, тому що хотів завершувати кар'єру, я був упевнений, що все, досить. А вони? У них ще другий раунд попереду! Курять, розслаблені - що взагалі відбувається? А потім, наприклад, перед фіналом - я майже не спав, години три, і то вже під ранок. Був у дикому напруженні. Хоча я вірив у свої шанси проти Андре. У півфіналі, коли ти грав проти Домініка (Хрбати), я навіть уболівав за тебе, бо думав, що в нього гра незручна для мене. А проти тебе я відчував, що в мене більше шансів. Я ще думав: «Коли ще я дійду до фіналу "мейджора"?» Тож ніч перед матчем була важкою. І, чесно, якби я тоді випив той самий твій напій, може, і спав би краще, і нерви б стримав. Андре Агассі: Я так нервував, що не міг навіть поїсти напередодні ввечері. А Бред усе твердив: «Нам потрібно дотримуватися графіка, треба піти поїсти, треба поїсти». Я відкриваю міні-бар у номері, дістаю одну з цих пляшечок горілки, наливаю в склянку і просто залпом випиваю. Якби ти знав мого тренера Бреда... Не знаю, чи бував ти з ним поруч, але він просто втупився на мого фізіотерапевта, наче привида побачив. Типу: "Він щойно... випив?" Ведучий: Прямо перед ним? Андре Агассі: Так! Я просто подумав, що мені потрібно якось розслабитися. Адже я піду на вечерю, а їсти все одно не зможу. А завтра - п'ять сетів. Треба бути готовим. Але, чесно, Бред подивився на мого тренера так, ніби не повірив своїм очам: «Я справді це зараз побачив?» А Гіл такий: "Не хвилюйся, не хвилюйся. Я пізніше дам йому ще трохи Гіл-вотер". Так що так, я справді випив, але й заснути мені було непросто. Хоча, треба визнати, в перші два сети я поспав чудово (сміється).  Андрій Медведєв: Думаю, умови тоді були не на твою користь. Пам'ятаєш, вітер був завівав, було трохи прохолодно, дощ ось-ось мав піти. Ти ніяк не міг намацати ритм для своїх потужних ударів. А я просто повертав м'яч у корт, і тобі було важко щось із цим зробити. Ведучий: Ти знав, що він тоді грав у взутті для трав'яних кортів, а не для ґрунту? Андрій Медведєв: Взагалі-то ні, не знав. Андре Агассі: Так, саме так. Це був останній раз, коли це було дозволено. Андрій Медведєв: Я про це не знав, але жодних слідів на корті не залишалося. Це точно не причина, через яку я програв. Ведучий: Кажуть, є моменти, які неможливо забути. Очевидно, ви двоє не забули нічого - чи то та ніч у роздягальні, чи все, що відбувалося на корті. Дякую, що поділилися цим. Дякую, що розповіли про ваші стосунки - це дійсно особливе. Це найважливіша частина історії тенісу. Андре, Андрію - ви неймовірні. Вау. Я ніби повернувся в 1999-й. Це було по-справжньому круто. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Ще один коментар в стилі ''я знаю як грати, бо я Даррен Кехілл". Не настав час припинити писати тупу ахінею КОЖЕН раз, коли хтось з українок програє? Те, що написати щось позитивне, ви не можете/не хочете всім вже давно зрозуміло. Це і вашого дружка Vіt теж стосується. Хейт, хейт, і нічого крім хейту.