|
Світовий теніс / WTA –
Єва Лис: "Був час, коли я ловила себе на думці, що якщо я програю, то люди, яких я люблю, будуть мене любити менше"Новини
Вчора, 16:52 Клуж-Напока. Снігур віддала лише один гейм Крістіан і вдруге в кар'єрі вийшла до 1/4 фіналу
Вчора, 12:29 Абу-Дабі. Ястремська програла другій сіяній Александровій та не змогла вийти до чвертьфіналу
 Про те, що поразки можуть зламати і стерти відчуття власної цінності "У якийсь момент своєї кар'єри я зрозуміла, що я настільки сильно прив'язувала себе до результатів, що коли я переставала вигравати, мені буквально ставало темно і сумно всередині. Коли ти виграєш - це відчувається як щось найкраще у світі. Але якщо ти перестаєш вигравати на якийсь час - починається дійсно темний період. Я завжди говорила, що не хочу бути тільки тенісисткою. Я хочу, щоб мене знали як Єву. Але коли я програвала, я доходила до того, що запитувала у моїх близьких: "Ти все ще мене любиш? Ти все ще мною пишаєшся?" Це звучить абсурдно, але це був мій перший імпульс до змін. Я ловила себе на думці, що якщо я програю, то люди, яких я люблю, будуть мене любити менше. І це страшно. Бо після поразки ти сама себе не любиш і автоматично думаєш, що тебе не любитимуть й інші. У тебе в думках тільки те, що ти «гірша». Що ти не гідна любові, не гідна підтримки. У тенісі все побудовано на перемогах. Спонсори, турніри, гроші, соцмережі - ти «існуєш» тільки тоді, коли виграєш. А якщо програєш, ти ніби зникаєш. І це так сильно б'є по самооцінці, що іноді хочеться втекти від цього всього. І саме тому потрібно мати людей, які залишаються з тобою навіть тоді, коли ти не виграєш. Це те, що дає тобі шалено багато сил. Тому що якщо цього немає - ти просто провалюєшся в себе". Про сім'ю, тенісне дитинство та емоційну чутливість "Мої батьки завжди були тими, хто витягував мене з найважчих моментів. Я дуже чутлива та емоційна людина. А ще я виросла в сім'ї, де батько - мій тренер, і це теж накладає свій відбиток. Мої батьки виросли в Україні, з дуже східноєвропейським характером. Частково саме ця ментальність допомогла мені стати сильною на корті. Але водночас якби мій тато тренував мене повністю «по-східноєвропейськи», я б зламалася. Я б перестала грати. У мене і дуже чутлива психіка, і чутливе тіло - через артрит. Я просто не можу тренуватися 10 годин поспіль, бо тіло скаже: «Все, стоп». Тому мої батьки реально вчилися підлаштовуватися під мене. І я неймовірно вдячна, що вони це робили. Ми обидва з татом козероги. Тому на тренуваннях іноді вибухаємо, але це наша динаміка. Це нас тримає в рівновазі. І чесно: без них я б просто збожеволіла в цьому тенісному світі".  Про школу і «ненормальне» життя тенісистки-юніорки "У нашій родині школа завжди була на першому місці. Якщо в мене були погані оцінки - я не тренувалася. Мені казали: «Спочатку навчання». І я вдячна, тому що це дало мені якийсь план Б - на випадок, якщо тіло підведе, якщо щось станеться. У тенісі твоє тіло - це твій храм. Якщо воно не працює, ти не заробляєш гроші, не граєш і втрачаєш спонсорів. Це завжди лякало мене: а що, якщо завтра я не зможу грати? Я ходила у звичайну школу до 18 років. Вставала о 6:00, їхала автобусом, була на уроках, а потім тренувалася. І тричі на тиждень тренувалася ще до школи. Моє життя було повністю розписане. Дитинство тенісистки - це не «нормальне» дитинство. Ти працюєш з 11 років. Кожен день. Їздиш на турніри. У тебе немає вільного часу. Ти дитина, яка живе графіком дорослої людини. І це дуже сильно ізолює. Ти постійно серед дорослих. Ти практично не спілкуєшся з однолітками. У вихідні - матчі, у будні - тренування. Це життя, яке починається дуже рано і забирає в тебе «нормальні» етапи дорослішання". |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Дуже хотілося б, щоб у цієї розумної і талановитої дівчини було велике майбутнє!!!