Реєстрація    Увійти
Авторизація
Головне / Український теніс

Вероніка Мірошниченко: "Я мрію про той день, коли нарешті вже викину цей російський паспорт"

Вероніка Мірошниченко потрапила до поля зору українських тенісних уболівальників відносно недавно і багато в чому не через свій теніс. Було дещо дивовижним бачити, що в профілі Instagram російської тенісистки стоїть український прапор і підпис "Слава Україні". До того ж, Вероніка на кожен свій матч чіпляє на кепку синьо-жовту стрічку.
Вероніка Мірошниченко: "Я мрію про той день, коли нарешті вже викину цей російський паспорт"
Напередодні дебюту Вероніки Мірошниченко на рівні WTA, ми вирішили поцікавитися, як сталося, що росіянка грає з українським прапором на формі. Виявилося, що сама тенісистка себе росіянкою не вважає і на це у неї є вагомі причини.

- Я не вважаю себе звичайною росіянкою, яка грає під нейтральним прапором. Я народилася в Москві, але виросла і провела все дитинство в Запоріжжі. Мої мама і тато, бабуся і дідусь - усі із Запоріжжя. Я була вихована в українській сім'ї, навчалася у звичайній загальноосвітній школі практично 11 років до моменту, як виїхала до США. Тож, звісно, я вважаю Україну своєю Батьківщиною і вважаю себе українкою, але з російським паспортом.

Що стосується стрічки, яку я одягаю на свої матчі, то я завжди їх ношу з собою і навіть замовила собі велику кількість, оскільки у мене приблизно десять різних кепок і на кожну я одягаю синьо-жовту стрічку. Для мене це дуже великий знак, що я з України, вона завжди зі мною в серці. Коли я граю, то вона мені нагадує про ті складнощі, які проживає український народ, моя сім'я, і це додає мені сил під час матчів. Незважаючи на те, що я граю під нейтральним прапором, що в мене російський паспорт, я не маю жодних стосунків із державою-терористом, і я завжди говорю про це у своїх соціальних мережах.

- З тенісом ви познайомилися теж в Україні?
- Так, моя юніорська кар'єра розпочалася в Запоріжжі, і саме там я вперше взяла ракетку в руки. Моя сім'я дуже спортивна, мама професійно займалася волейболом і дуже хотіла, щоб я теж займалася спортом, і так вийшло, що ним став теніс.

Спочатку мені не дуже подобалося ходити на тренування, але вже пізніше, коли я почала їздити з бабусею та дідусем в інші міста на змагання, почала спілкуватися з іншими дівчатками, було досить весело. З'явився адреналін і драйв від перемог у матчах, який складно чимось замінити, і я почала розуміти, що якщо буду добре тренуватися, то зможу їздити на великі турніри, грати за Україну на великих кортах, і це давало мені певну мотивацію продовжувати. Далі було все легше виходити на корт, і ось зараз я вперше граю на турнірі WTA в Гвадалахарі. Це дає мені можливість сказати, що моя сім'я все зробила для мене правильно.

У 2017 році я вирішила, що хочу здобути освіту і потрапила до Університету Лойола Мерімаунт, що розташований у Лос-Анджелесі. Я провела там шість років і отримала дві освіти. Мені дуже подобалося грати за свою команду і я дуже вдячна своєму тренеру, який дав мені шанс здобути освіту в одному з найкращих університетів США.

На той момент це було досить непросте рішення, тому що мені здавалося, що якщо я буду грати в університетський теніс, то я вже не зможу змагатися на високому рівні у своїй кар'єрі. Але, як бачимо, з часом все змінилося (сміється). У турі вже багато гравців, хто пройшов такий шлях, хто грав в університеті, а тепер стали професіоналами.

+

Коли я потрапила до університету, у мене був якийсь рейтинг, але я його втратила, оскільки через два роки в мене згоріли всі очки. Я стала дуже сумувати за змаганнями, навіть незважаючи на те, що ми їздили грати командою, але все ж це було трохи не те. Я дала собі деякий час, щоб спробувати знову набрати очки і подивитися на рівень дівчат, які грають на ITF турнірах. Я почала вигравати матчі один за одним, після чого вирішила повноцінно повернутися в про-Тур. Прийшло розуміння, що мій рівень дуже виріс, я виросла як гравець, як людина. Ментально я була готова до того, щоб повернутися. Усі, хто бачив мене на турнірах до того, як я потрапила до університету, і дивляться на мене зараз, кажуть, що зараз ідеальний час для мене, щоб повернутися, що мій рівень тенісу нічим не відрізняється від рівня тих, хто грає на високому рівні. Тож для мене це було лише питання часу, щоб закінчити університет, здобути освіту і мати можливість їздити на турніри.

- Ваша сім'я досі в Запоріжжі? Як ви дізналися про початок повномасштабної війни і як ваші рідні переносять те, що відбувається?
- 24 лютого я отримала дуже багато повідомлень від своїх рідних у нашому сімейному чаті. Вже за день до цього батьки говорили, що російські війська стоять на кордоні, і готується напад. Тому вранці, коли я побачила всі новини, поговорила зі своєю сім'єю, почула всі ці сирени, то мені стало дуже боляче і страшно, що почалася повномасштабна війна. Неможливо було йти на тренування чи займатися звичайними справами, я постійно перевіряла новини, постійний стрес. Це відбувається і досі, все це було дуже важко ментально для мене і для моєї родини.

Так, більша частина моєї сім'ї зараз у Запоріжжі. Бабуся і дідусь, з якими я їздила на всі свої змагання, сестра моєї мами, її чоловік, дуже багато членів нашої родини там. Вони продовжують відчувати постійний жах, ховаються від вибухів, щодня перебувають у небезпеці. Намагаємося їх підтримувати як тільки можна. Вони теж у міру можливостей намагаються там допомагати іншим людям, займаються гуманітарною допомогою. Батьки займаються цим у Європі, я в Америці. Допомагаємо збирати гроші для госпіталю, для дітей, які втратили батьків. Мій дядько захищав Україну в лавах ЗСУ. Він довгий час був під Бахмутом, після чого його перевели в Оріхове на запорізький напрямок, де влітку він, на жаль, загинув.

- Очевидно, що у вашому колі спілкування є багато росіянок, наприклад серед тих, хто навчається в Америці. Ми знаємо, що наші дівчата були фактично шоковані тим, що практично ніхто з росіянок не висловив їм слова підтримки. Далі стало зрозуміло, що є російські гравці, які, можна сказати, підтримували путіна і вторгнення в Україну. Ви вважаєте себе українкою, хоча юридично ви росіянка. Чи доводилося вам якось справлятися з цим моментом у спілкуванні з росіянками чи українками. Можливо, були люди, які вас неприємно здивували в цій ситуації або навпаки хтось підтримував вас як українку, знаючи про вашу історію.
- Щодо свого кола спілкування, то в мене, на жаль, була велика частина людей, які нічого не робили. Вони знали про мою родину, про війну і ніколи ніяк не коментували це. Для мене завжди було незрозумілим, як можливо мовчати, коли росія знищує нашу країну, коли відбулося вторгнення, коли щодня гинуть люди, коли всі страждають. Було багато людей, хто продовжував якісь "райдужні" пости в соцмережах, наче нічого не відбувається для них. Люди не звертали уваги ні на що.

Хоча в мене немає зараз великої аудиторії, я завжди викладаю пости з новинами, розповідаю, як важливо зараз підтримувати Україну, користуюся соцмережами для того, щоб якось, може, вплинути на людей у своєму колі, хто спілкується зі мною. Були такі люди, які бачили, що я виставляю пости у своїх історіях українською мовою, і запитували мене, навіщо я це роблю, якщо більша частина аудиторії не спілкується українською, і я відповідала, що мені байдуже, що це моя мова, це мої думки, я та моя сім'я завжди підтримували Україну, я не мовчатиму або не лякатимусь якоїсь уваги людей з іншого боку.

Для мене важливо, щоб люди не забували, що зараз йде війна, що треба допомогти Україні. Я робила збір коштів у Лос-Анджелесі для дитячої лікарні в Запоріжжі, моя сім'я займається гуманітарною підтримкою, теж збирає гроші на найнеобхідніше, важливі речі, медикаменти. Були також кілька людей, які завжди запитували про мою сім'ю, цікавилися моєю історією.

Я взагалі цікавлюся тим, що зараз відбувається в спорті і бачу, що дуже багато спортсменів з росії з різних видів спорту, які підтримують путіна, і це, на мій погляд, справжня ганьба. Вони приймають фінансову підтримку від федерації спорту, а я б ніколи не змогла так вчинити. На жаль, дуже велика частина людей з росії, зокрема спортсмени, мовчать і вважають, що все нормально. Багато російських гравців в Америці, хто мене бачить на турнірах, знає моє ставлення, знають, що я на боці України. Дуже важливо зауважити, що коли мене запитують, звідки я родом, я завжди відповідаю, що я з України, тому що для мене це Батьківщина. Хочу, щоб люди почали більше користуватися своїми платформами, щоб розповідати правду про війну, хотілося б, щоб у всіх була така відвага, як у мене та українських людей. Ця війна має закінчитися і, звичайно, всі ми знаємо, що Україна переможе.

- Федерація тенісу росії рекомендувала своїм гравцям не коментувати тему війни, щоб не потрапити під відсторонення. Були у вас якісь контакти або рекомендації з боку ФТР?
- Я ніколи не мала стосунків із ФТР, не брала жодної підтримки від них, ніхто зі мною чи моєю родиною не контактував. Я чула, що топ-гравцям щось подібне говорили. Я знаю кількох людей, які ніколи не підтримували путіна і війну, вони намагалися про це говорити в колі тенісистів або якось допомагати через гравців, але це тільки дві-три людини. Що стосується мене, я знаю, що зараз я починаю грати великі турніри і звертаю увагу на себе, але навіть тут, у Гвадалахарі, я виходжу грати з українською стрічкою.

Мені говорили, що, можливо, мені треба бути більш уважною, трохи побоюватися наслідків, але я така людина, яка поважає свою сім'ю, поважає свою Батьківщину, у мене є цінності, я не знаю, як це можливо когось слухати. Я доросла людина, і мене неможливо змусити думати або діяти якось інакше.

Я буду робити тільки так, як вважаю за потрібне, і зараз найважливіше це допомогти Україні, щоб зупинити війну. Якщо всі казатимуть, що "ми не можемо нічого зупинити чи щось зробити, якщо можна було б, то ми б зробили" - це брехня, слова - це слова, а дії - це дії. Треба розрізняти ці поняття для себе. Якби справді б люди чи тенісна спільнота хотіли б щось змінити, вони б вийшли на протести, вони б почали активніше допомагати, спілкуватися один з одним про це.

- Слухаючи вашу історію, неможливо не запитати: зміна громадянства стоїть на порядку денному?
- Я зараз активно займаюся питанням зміни громадянства. Зараз консульства працюють у дуже складному режимі, і ми намагаємося зробити все згідно із законодавством, але складний процес. Зараз ми збираємо документи, які необхідні - всі довідки зі школи, з федерації. Працюємо щодня, щоб швидше це зробити. Я мрію про той день, коли нарешті вже викину цей російський паспорт.

Я спілкуюся з Андрієм Медведєвим - нас познайомив мій тренер із Лос Анджелеса Джефф Таранго (ексдесята ракетка світу в парі), який раніше грав на топ-рівні і дуже добре знає Андрія вже багато років. Мій тренер хотів, щоб я поговорила з ФТУ і розповіла про свою історію, тому що, як я вже говорила, я ніколи не вважала себе росіянкою, у дитинстві жила завжди в Україні, грала стільки турнірів. Я грала під українським прапором на змаганнях ITF Juniors.

Уже коли реєструвалася на професійному рівні, потрібен був мій паспорт, а в мене ніколи не було українського громадянства. Єдиний документ, який завжди був, - російський паспорт, оскільки я народилася в Москві, і тому, навіть незважаючи на те, що я не хотіла змінювати прапор, у мене просто не було вибору.

Андрій Медведєв на зв'язку зі мною, знає про мою ситуацію, допоміг отримати довідку з федерації про те, що я дійсно грала українські турніри, що у мене офіційно є результати в архівах ФТУ. Це дуже допоможе мені, коли буде можливість потрапити в консульство - будь-які документи зараз важливі.

- Сьогодні ви маєте зіграти в Гвадалахарі парний матч проти Людмили Кіченок. Як ви, напевно, знаєте, більшість українських гравців не потискає руку гравцям з РФ і РБ після матчу. Як ви до цього ставитеся і, можливо, чи обговорювали цю тему з Людмилою?
- Я ставлюся до цього, як усі українські спортсмени - неможливо тиснути руку людині, яка грає з нейтральним прапором. Я не ображаюся, тому що, як уже сказала, я на боці України. Я не спілкувалася з Людою з цього приводу, тому що знаю, що єдиний правильний варіант - це не тиснути руку.

Небагато людей знає мою історію, але я хочу бути першим спортсменом, хто буде так діяти, як я зараз. Хочу, щоб був приклад, щоб спортсмени знали про це. У мене була така сама ситуація, коли я грала з Юлією Стародубцевою - вона написала мені перед матчем про те, що не буде потискати руку, і я сказала їй, що розумію і не буду сприймати це на свій персональний рахунок, бо я знаю, хто я, які мої цінності, і завжди пам'ятаю, як поводитися в таких ситуаціях.

До речі, я не бачила Люду дуже багато років, але завжди слідкую за результатами і підтримую наших дівчат, тим паче зараз під час війни. Я пам'ятаю той час, коли я зі своїм тренером Артемом Володимировичем Шмалько їздила до Дніпра, щоб потренуватися з Людою і Надею Кіченок. Для мене це був дуже серйозний спаринг, дуже класно було з ними грати. Знаю багатьох дівчат, з ким грала українські турніри: Ангеліна Калініна, Даяна Ястремська, яка була ще зовсім маленькою. Тож так, знаю багатьох дівчат, тим паче тих, хто зараз в Америці, всіх підтримую і дуже хочу, щоб про мою історію дізналися якомога більше людей.

Вероніці Мірошниченко - 25 років. В одиночному рейтингу WTA вона посідає 406-те місце (вищий рейтинг №378), у парному - 238-те місце (це її вищий рейтинг). Виграла три одиночні титули ITF, зокрема один у цьому сезоні (W60 у Пелхемі) і шість у парному розряді (один цього року).

Спецпроект iGaming BTU

Друзі, проект "Великий теніс України" просить вашої підтримки!
Наш ресурс за весь час свого існування ніколи не мав спонсорів і існував тільки за рахунок реклами.
Зараз ми дуже хочемо зберегти наш проект і продовжувати розвиватися після нашої перемоги!
Підтримайте наш сайт будь-якою доступною для вас сумою ЗА ПОСИЛАННЯМ. Це займе рівно одну хвилину для вас і допоможе нам вижити, щоб продовжувати радувати вас новинами зі світу тенісу.
Дякуємо, що залишаєтеся з нами.
Все буде Україна! 💙💛

🔔 Читайте новини БТУ в соцмережах: FacebookTelegramInstagramYouTubeTwitterViber

Джерело: btu.org.ua


 

Додано admin:  19/09/23 11:00  Переглядів: 7 523   Рейтинг:: +8  
8 0
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі в даній статті.