|
Головне / Off court –
Екс-13-та ракетка світу Олександр Долгополов, який уже третій рік захищає Україну в лавах ЗСУ, в інтерв'ю виданню Der Spiegel розповів, як війна змінила його побут і ставлення до спорту, а також про те, які тенісні навички допомагають на фронтіОлександр Долгополов: "Коли товаришеві на твоїх очах відриває ногу, твій погляд на життя повністю змінюється. Нікому б не побажав такого досвіду" - Пане Долгополов, війна на вашій батьківщині триває вже четвертий рік, і кінця їй не видно. Що залишилося від колишнього тенісиста Олександра Долгополова? - Небагато. Моє життя не може бути ще більш віддаленим від життя професійного спортсмена. І не тільки через війну. Я любив змагатися, грати перед глядачами. Але я не сумую за тренуваннями, постійними подорожами чи травмами. - А за чим ви сумуєте? - За внутрішнім спокоєм і днем без новин про загибель дітей, цивільних і товаришів по службі. Важко сумувати за світом, коли ти ніколи не знав, як це - втратити його. Сьогодні я нічого не хочу більше, ніж миру. - Ви іноді мрієте про безтурботні дні, коли були тенісистом-професіоналом? - Буває, але це не змінює моєї нової реальності. Це не означає, що я прокидаюся від сну і хочу бути десь в іншому місці. Або засмучуюсь, що це був лише сон. Ти повинен справлятися з важкими часами. Я, по суті, щасливий, що можу захищати свою країну. - Порівняно з вашим попереднім життям професійного тенісиста, що стало для Вас найбільшою зміною? - Відсутність комфорту. Я звик до затишного будинку, готелів під час турнірів, масажів, здорової їжі. Я хотів продовжувати так жити і після завершення кар'єри. Я не збирався ставати військовим. Сьогодні я іноді сплю в зруйнованих будинках занедбаних сіл, де замість туалету - яма, де повно тарганів і мишей. У такі моменти я вдячний за кожну дрібницю. Одного разу старенька бабуся дала нам на вулиці виноград. Боже, який він був смачний. - Якими для вас сьогодні здаються проблеми з вашого минулого життя? - Неважливими, хоча це й не дивно. Раніше я засмучувався, коли програвав у тенісі. Звичайно, це була моя робота, вона була для мене важлива. Але спорт - це не важливо. Це просто гра. Коли товаришеві на твоїх очах відриває ногу, твій погляд на життя повністю змінюється. Я б нікому не побажав такого досвіду. - За кілька тижнів після початку нападу ви звинуватили російського тенісиста Андрія Рубльова у Twitter (тепер Х) у тому, що він не зайняв достатньо чіткої позиції проти російського вторгнення. Ви б зробили це знову? - Тоді я вважав, що це було виправдано. Сьогодні я б не зробив цього знову, тому що це нічого не змінює. Участь у всіх дебатах і критиці тільки забирає час і діє на нерви. - Ви стали більш байдужими? - Що стосується ненависті в інтернеті, то так. Мені довелося навчитися керувати своєю енергією. Це також означає ігнорування дискусій, інакше я дратуюся без потреби. - Ви коли-небудь спілкувалися особисто з Рубльовим або іншим російським спортсменом? - Ні. Російський тенісист надіслав мені повідомлення у WhatsApp незабаром після того, як росіяни розбомбили українську дитячу лікарню, і запитав, як у мене справи, зі смайликом. Я сидів там дві години і не знав, що відповісти. Я маю на увазі, він це серйозно? Як можна бути таким байдужим, таким цинічним, таким невігласом? - Що ви відповіли? - Одним словом. Смішно! - Ви багато років грали в теніс на найвищому рівні. Наскільки цей досвід допомагає вам як солдату? - Теніс підготував мене до війни. Навички, необхідні як спортсмену, так і солдату, схожі: ви маєте вміти швидко реагувати, концентруватися й адаптуватися до нових ситуацій. - Як вам вдається зберігати ясний розум під час небезпечних місій? - Так само, як під час тенісного матчу. Я намагаюся зберігати спокій, повністю зосередитися на своїй операції та увійти у своєрідний стан потоку. Це означає, що я відгороджуюся від усього, що мене оточує, і зливаюся зі своїм завданням так, щоб кожен рух був легким і плавним. Це допомагає нагадати собі, що будь-яка втрата концентрації може коштувати мені життя. Це загострює твої рецептори.  - Звучить так, ніби теніс і війну можна порівняти. - Так і є! На корті ти борешся за перемогу, на полі бою - за своє життя. Ти потієш, виснажуєшся, отримуєш травми. На війні фізично важче? Важко сказати. Вона більш психологічно складна. І я навіть не брав безпосередньої участі в бойових діях. Я тільки бачив, як гинуть люди, через камеру безпілотника. - Вас переслідують такі картини? - Поки що ні. Можливо, було б інакше, якби я перебував там сам, на землі, під час бойових дій. - Як вам вдається відключитися?. - Коли я у відпустці в Києві, я ходжу в кіно, їм у закладах, зустрічаюся з друзями. Але я ніколи не можу по-справжньому відключитися. Занадто багато часу для цього витрачаю на прокручування новин і соціальних мереж. - Те, що ви бачите на цих каналах, не тисне на вас? - Можливо, але я нічого не можу з цим вдіяти. Я хочу знати, що відбувається у світі та в Україні. Ця війна - тепер моє життя. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Дуже хотілося б, щоб у цієї розумної і талановитої дівчини було велике майбутнє!!!