|
Головне / Off court –
Сергій Стаховський: "Якщо всі люди, які вирішили захищати Україну, скажуть: “Я зробив свою справу, я їду”, хто продовжить її захищати?"Новини
Сьогодні, 13:57 Мадрид. Стародубцева вибуває з боротьби, поступившись сьомій ракетці світу в 1/8 фіналу
Вчора, 22:41 Мадрид. Світоліна виграла дев'ятий матч, впевнено перемігши Рибакіну в поєдинку третього кола
 - Якою зараз є ваша служба на українському фронті? - Останнім часом моє життя на фронті дещо змінилося. У всякому разі, змінилися завдання, які ставляться перед моїм підрозділом. Тепер у нас дуже короткі місії, тривалістю три-чотири дні. Потім ми повертаємося до Києва, де базуємося, і знову їдемо. Я не можу розповісти, що саме ми робимо, але це добре працює. Це має значний вплив на російську економіку, тож це добрий знак. - Чи відчуваєте ви, що світ поступово забуває про війну в Україні? - Я б не сказав, що світ забуває. Швидше я б сказав, що світ звикає до цього. У кожного є своє життя, своє повсякденність. Ви не можете не жити своїм життям через війну в Україні, це нормально, навіть якщо вона близька і дуже важлива. Я б не звинувачував людей у тому, що вони думають про щось інше (посміхається). - Як ви сприйняли нещодавні заяви Дональда Трампа, зокрема раптове замороження військової допомоги Україні? - Це викликало велике занепокоєння. Ми втратили одного з наших головних союзників, країну, яка гарантувала цілісність наших кордонів відтоді, як ми відмовилися від ядерної зброї (у 1994 році). Європа зробила великий крок вперед, особливо Франція, а інші країни намагаються заповнити цю прогалину. Але для нас це, очевидно, велика втрата, і коли Трамп оголосив, що призупиняє будь-яку допомогу, ми відчули це одразу і сильно. - Що ви маєте на увазі? - З точки зору отримання розвідданих, військової підтримки... Все, що було заплановано, всі зустрічі, все було скасовано за одну ніч. Але знову ж таки, це не та ситуація, що ми могли б просто здати зброю і піти додому... Тому що ми і є вдома! Тебе це злить, але це президент США, його обрав американський народ. Президенти приходять і йдуть, але угоди, підписані урядами, повинні виконуватися. Та це не той випадок. Ми відмовилися від третього за величиною ядерного арсеналу в світі в обмін на гарантії, що наші кордони будуть захищені і залишаться недоторканими. Проте в 2014 році Росія анексувала Крим. Нічого не сталося. У 2022 році Росія вторглася в Україну. І ніхто не надіслав свої війська. Так, ми отримали військову допомогу. Рівно стільки, щоб ми могли себе захистити.  - Без підтримки США ви хвилюєтесь за наступні кілька місяців? - Ні. Наша економіка працює, наші державні служби працюють, люди працюють, заводи працюють. Підтримка Сполучених Штатів і Європи дозволила нам захистити себе більш ефективно і з меншими втратами. Без постачання військової техніки, без розвідданих про пересування російських військ на території Росії чи в Україні буде так само, за винятком того, що це буде коштувати нам коштуватиме нам більше життів. - Тобто ви не боїтеся, що Україна програє війну? - Є різні уявлення про те, що означає виграти чи програти війну. На сьогоднішній день Україна має уряд, столицю, прапор, гімн, вільних громадян, свободу слова і демократію. Це вже перемога! Великою перемогою, звичайно, було б повернення до кордонів 1991 року. Це мета, яка має бути досягнута одного дня в історії. Але коли? Ми не знаємо. Але мати країну, яку можна захищати, - це, за визначенням, перемога. Чи втратимо ми певні території? Чи, швидше за все, доведеться досягати угоди? Не мені робити цей вибір... І тим краще! Це величезна відповідальність. Нашому Президенту і нашому уряду доведеться приймати надзвичайно складні рішення, і що б вони не вирішили - воювати до переможного кінця чи поступитися певними територіями - не всім сподобається. Але ще раз повторюю, сьогодні у нас є країна. Навіть якщо ми втратили якусь територію, навіть якщо ми втрачаємо по кілька сотень метрів на день, а дещо відвойовуємо - це все одно битва, в якій [країна] Україна існує. Коли почалася війна, всі говорили, що Київ впаде за три дні, а вся Україна - за два тижні. Минуло вже три роки. - Коли ви вирішили долучитися до сил оборони три роки тому, чи могли ви уявити, що це триватиме так довго? - Ні, я думав, що це займе кілька місяців, так чи інакше. Я пам'ятаю, що у 2022 році деякі мої друзі створювали нову бригаду. Я запитав їх: «Навіщо ви це робите зараз? Війна ж скоро закінчиться». Один з них відповів: «Ні, це буде ще довго, тому нам потрібно готуватися до того, що буде далі». Він мав рацію, я - ні. Але людина, яка мені це сказала, був командиром тринадцятої бригади Національної гвардії України. Він військовий, полковник. Він знає про війну. А я - ні. Це все одно, якби я йому сказав, що після одного сету закінчився трисетовий матч (посміхається). - Ви звикли бачити жахіття? - На жаль, так, до цього звикаєш. Людина до всього звикає. Кожен в Україні звик до того, що щодня вибухають бомби, що над головою літають безпілотники, що гинуть люди, до цього відчуття вразливості. Ми всі знаємо, що люди будуть гинути. Ми просто говоримо собі: «Це буду не я». - За ці три роки ви коли-небудь думали про те, щоб зупинитися і повернутися додому, до сім'ї? - Ні, жодного разу. Або ти вирішуєш робити те, що правильно, і захищати те, що добре, або не робити цього взагалі. Я розлучився з колишньою дружиною, я майже не бачу своїх трьох дітей, раз на півроку, тому що вони не в Україні, і мені дуже важко виїхати з країни, тому що мені потрібен дозвіл. Це важко, але так воно є. Якщо всі люди, які вирішили захищати Україну, скажуть: «Я зробив свою справу, я їду», хто продовжить її захищати? Уявіть, якби це сталося у Франції, що б ви зробили: втекли б в іншу країну чи залишилися б боротися? Ви не можете відповісти на це питання, поки це не станеться з вами. Ніхто не знає, як він буде реагувати в такій ситуації. Тому ми не повинні засуджувати людей, які вирішили втекти від війни за кордон. Я прийняв таке рішення і живу згідно з ним.  - Скільки років вашим дітям? - 6, 10 і 11 років. - Вони знають, чим ви займаєтеся? - Вони вже достатньо дорослі, щоб знати, чим я займаюся, але вони насправді цього не розуміють. Я намагаюся їм пояснити, але вони не розуміють, чому я це роблю. - Тобто ви все ще готові, якщо буде потрібно, померти за свою країну? - Так, це очевидно. Інакше мене б тут не було. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
як знайти онлайн трансляції тенісу на вашому сайті