|
Світовий теніс / WTA –
"Навіщо вони вклали в мене стільки грошей, якщо я програю?". Іга Швьонтек - про початок кар'єри, перший великий успіх і роботу з психологомНовини Про початок спортивної кар'єри та освіту «Чи відразу я вважала себе перспективною спортсменкою? Я не знаю. Так кажуть люди, але мені важко оцінювати. Але я пам'ятаю, що завжди грала зі старшими дітьми. Думаю, це щось означає. І я думаю, що в мене було стільки енергії та пристрасті, щоб просто рухатися. Це те, що мені добре вдавалося. Можливо, це прозвучить зарозуміло, але це в принципі і є найважливіше. Я також любила грати у футбол. Я завжди почувалася добре, займаючись чим-небудь, крім плавання. Я також пробувала цим займатися, але я боялася води. Тому люди кажуть, що бачили щось таке в мені, коли я грала в теніс, але я не знаю, чи кажуть вони це зараз, тому що знають, що я досягла успіху, чи це була чиста правда. Мій тато завжди вірив, хоча були моменти, коли виникали якісь питання і було важко продовжувати і навчання, і заняття спортом, але він завжди вірив у мене. Я думаю, ви чули такі історії, як люди кажуть, що нібито вони взяли ракетку в 6 років і вже знали [що це буде їхня кар'єра], або щось подібне. Але в мене це було не так. Чесно кажучи, спочатку я не мала жодного уявлення, чому я це роблю. Це було щось, що я просто робила, і це було моєю рутиною. Але я думаю, що почала вірити, коли мені було десь 15-16 років. Тож досить пізно, напевно. Я завжди ходила до школи, я закінчила середню школу, як і всі. Звичайно, я пропускала багато занять, але це не було схоже на онлайн-навчання або щось подібне. Я не знаю чому, але мені здається, що такий підхід, тобто зосередження на тенісі на 100%, може бути дуже важким для дитини. У нашій родині пріоритетом була все ж таки школа. Якби ми з сестрою погано вчилися в школі й отримували низькі оцінки, ми, ймовірно, були б змушені відмовитися від тенісу і присвятити більше часу навчанню або чомусь іншому. У старшій школі, коли треба було обрати два профільні предмети, я обрала математику і віддавалася їй на всі 100%. Але інший предмет... Я й гадки не мала, який обрати. Хімія, біологія, фізика... Між ними я вибирала, але так зробити вибір і не змогла. Математика забирала стільки часу, а весь інший час - теніс. Тому нічим більше я займатися не змогла. Думаю, що й продовжувати далі навчання з такою ж інтенсивністю, йти до університету, мені б не вдалося, бо теніс - це вже повноцінна робота. Поєднувати дві роботи було б важко.» Про перехід у WTA-тур «Чесно кажучи, я не можу сказати, що це було важко, тому що є люди, які в буквальному сенсі, знаєте, здійснюють цей перехід упродовж багатьох-багатьох років, а для мене це було фактично всього кілька місяців. Пам'ятаю, на першому своєму турнірі WTA в Окленді я сказала своєму тренеру, що мені тут не місце, давай повернемося на турніри ITF. Але потім я поїхала на Відкритий чемпіонат Австралії, мені вдалося пройти кваліфікацію і вийти до другого кола, а потім до четвертого кола на Ролан Гаррос. Тож я не можу сказати, що це було важко, але, очевидно, як і у всіх бувають сумніви. Я думаю, що навіть ті, хто каже, що був упевнений у собі від самого початку, то ця їхня думка не є на 100% правдою. Тому за винятком деяких історій із травмами, все для мене відбулося дуже швидко. Травми - це була єдина річ, яка іноді мене зупиняла.» Чи ставила собі за мету виграти Ролан Гаррос і перший «мейджор» 2020 року «Чи була ця мета? Так я думала, що це неможливо. Це ніколи не було моєю метою, тому що це було занадто абстрактно, розумієте, так, я думала, що це мета для когось, хто, не знаю, наприклад, у топ-10 рейтингу [Швьонтек тоді була 54-ю ракеткою світу]. А я пам'ятаю, що тоді був буквально мій найгірший сезон. Якщо прибрати цей виступ у Парижі, мені здається, я скрізь програвала десь на стадії другого кола, як було і в Римі напередодні Ролан Гарросу. Тож я поїхала туди і мій тренер не знав, що зі мною робити, тому що я так погано грала в Римі. Ми не знали, чи варто мені залишатися в Європі і тренуватися, чи повертатися додому. І я пам'ятаю, як він поговорив із моїм батьком. Вони вирішили, що я маю повернутися додому і просто перезавантажитися. Тому я поїхала до Парижа з думками, мовляв, гаразд, це останній турнір у сезоні, то яка вже різниця. Тому не питайте мене, як мені це вдалося зробити, тому що я не знаю. З іншого боку, так, мені було тоді всього 19 років і я була 54-ю у світі, це дійсно непогано. Але знаєте, я багато чого від себе очікую. Тож мені здавалося, що цей сезон складається не дуже добре. Я пам'ятаю це жеребкування на Ролан Гаррос. Я грала свій перший матч проти Маркети Вондроушової, а вона була у фіналі минулого року проти Ешлі Барті. І я подумала: «Гаразд, у мене все одно не так багато шансів». І так, матч за матчем я вигравала. Я пам'ятаю, що цей шлях на турнірі був якимось дивним. Було багато гравців, які навіть не були посіяні, але вони пройшли у чвертьфінали, півфінали. І ось я була однією з них. Після перемоги я була надзвичайно щаслива. Я думала, що, моя робота вже зроблена. Я була настільки зосередженою протягом усього турніру, що навіть не уявляла себе з трофеєм. Я подумала про це тільки перед матчболом. Я думала, мовляв, зараз треба знову абстрагуватися і виграти це очко, інакше я шкодуватиму про це все своє життя. Я була дуже щаслива і пишалася собою. Але я думаю, що тоді я навіть не розуміла, що ця перемога означає? Коли я повернулася додому і побачила як швидко, як раптово про мене заговорили в ЗМІ. Мене почали запрошувати для обкладинок журналів, я постійно була на телебаченні. Це було божевіллям, мені було важко з цим впоратися.»  Про тиск і очікування від самої себе «Не знаю, чи були у всіх високі очікування від мене у 2021 році після перемоги на Ролан Гаррос-2020. Принаймні, я собі думала, що всі дійсно цього чекають. Але тепер, я думаю, що було не так вже й погано, тому що мене в той час ще вважали дитиною. Зараз я відчуваю, що очікування набагато вищі, бо люди впевнені, що саме зараз я маю бути на своєму піку, бо я вже не дитина і далі в такому ж дусі. Але тоді, я думаю, що цей великий тиск йшов саме від мене. Пам'ятаю, як у мене з'явився перший спонсор, і це була велика, велика подія для мене. Це було таким тиском на мене під час моїх перших матчів, я думала про це, мовляв, о, Боже, у мене тепер є цей спонсор, вони хочуть, щоб я досягла успіху. А що, якщо я не повторю те, що сталося в Парижі? Я пам'ятаю, як програла турніри до Відкритого чемпіонату Австралії. Тоді через ковід усі турніри серії 500 були в Мельбурні. І я плакала цілий день, бо думала, що я їх розчарувала. Мовляв, навіщо вони вклали в мене стільки грошей, якщо я програю? Тобто це було важко. І є багато речей, через які потрібно пройти. Я думаю, що в моїй країні та країнах Східної Європи, ти як людина готуєшся до поразок і до того, як після них оговтатися. Але ми не готуємося до успіху. Особливо в тенісі, коли ти досягаєш успіху, все раптом стає таким гучним. Тому так, тоді для мене кожен тиждень був окремим викликом.» Про допомогу свого психолога «Я хотіла працювати з психологом ще з 14 років. Коли я була дитиною, мене завжди описували як дівчинку, яка не може зосередитися. Це моя сестра завжди була тією, хто є професійною, зосередженою та дисциплінованою. А я була такою хаотичною і не могла довго залишатися на одному місці. Тому спочатку я завжди хотіла працювати над цим. А потім, коли я подорослішала і стала дуже замкнутою, інтровертною, я зрозуміла, що мені потрібно щось більше. Мені просто потрібно з кимось іноді поговорити про якісь глибокі речі, розумієте? Тож у мене було 2 психологи. З першим це було більше схоже на веселі ігри та роботу над концентрацією. Але з другим я хотіла б говорити про глибокі речі. І ця людина, неважливо чоловік чи жінка, ця людина буквально сказала мені, що не хоче про таке розмовляти. А я відповіла: «Але мені це потрібно». Тому я шукала когось іншого, і хтось порекомендував Дар'ю Абрамович. Вона захотіла побачити мої матчі наживо. Тож вона поїхала на кілька турнірів, і так виявилося набагато простіше, бо інколи я сама не могла описати чи пояснити, що зі мною відбувається під час матчів. Тому коли вона була там, вона це бачила на власні очі і все розуміла. Далі все пішло досить гладко. З Дарією ми почали працювати у 2019 році, а 2020 рік був великим проривом для мене. Тому, звісно, було б набагато важче впоратися з цим без неї, а також без моєї тренерки, яка знала мене десь із 17 років. Після того, як я виграла цей титул у Парижі, протягом наступних 3 місяців я була буквально зосереджена на діловій стороні спорту. Насправді я думала, що та перемога - це мій єдиний успіх, який, можливо, буде в мене в житті. Тому протягом трьох місяців я була зовсім не сфокусована на тенісі та тренуваннях.  Дар'я це бачила і хотіла, щоб я розібралася з цим сама. Але потім, коли я почала думати про гроші, спонсорів і таке інше, вона побачила, що я не роблю нічого, щоб щось змінити. Вона сказала мені, що це не найкращий шлях, яким я могла б піти. Мовляв, це не єдиний успіх, який ти отримаєш у своєму житті. Тому я переорієнтувалася і змогла продовжити працювати на корті, а не за ноутбуком. Пізніше вона також допомогла мені з тим, що стосується бізнес-аспекту тенісу. Навчила мене, як взагалі наймати людей, бо це те, чого не вчать у школі. Мій менеджер, який сидить тут поруч зі мною, є свідком того, що вона також допомогла об'єднати команду, яка була в мене в IMG, з моєю польською командою, і налагодити комунікацію між усіма цими людьми.» |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Это не теннис, а 💩 какое-то. Она технически не оснащена для того чтобы в двадцатке стоять, гнать её нужно оттуда. Двойные, срывы через два удара, на 25k турнирах теннисистки чище играют. Той низкорейтинговой теннисистке, которой она попадётся на старте AO, очень повезёт. Она одна из самых желанных соперниц из сеяных будет