|
Світовий теніс / WTA –
"Навіщо вони вклали в мене стільки грошей, якщо я програю?". Іга Швьонтек - про початок кар'єри, перший великий успіх і роботу з психологомНовини Про початок спортивної кар'єри та освіту «Чи відразу я вважала себе перспективною спортсменкою? Я не знаю. Так кажуть люди, але мені важко оцінювати. Але я пам'ятаю, що завжди грала зі старшими дітьми. Думаю, це щось означає. І я думаю, що в мене було стільки енергії та пристрасті, щоб просто рухатися. Це те, що мені добре вдавалося. Можливо, це прозвучить зарозуміло, але це в принципі і є найважливіше. Я також любила грати у футбол. Я завжди почувалася добре, займаючись чим-небудь, крім плавання. Я також пробувала цим займатися, але я боялася води. Тому люди кажуть, що бачили щось таке в мені, коли я грала в теніс, але я не знаю, чи кажуть вони це зараз, тому що знають, що я досягла успіху, чи це була чиста правда. Мій тато завжди вірив, хоча були моменти, коли виникали якісь питання і було важко продовжувати і навчання, і заняття спортом, але він завжди вірив у мене. Я думаю, ви чули такі історії, як люди кажуть, що нібито вони взяли ракетку в 6 років і вже знали [що це буде їхня кар'єра], або щось подібне. Але в мене це було не так. Чесно кажучи, спочатку я не мала жодного уявлення, чому я це роблю. Це було щось, що я просто робила, і це було моєю рутиною. Але я думаю, що почала вірити, коли мені було десь 15-16 років. Тож досить пізно, напевно. Я завжди ходила до школи, я закінчила середню школу, як і всі. Звичайно, я пропускала багато занять, але це не було схоже на онлайн-навчання або щось подібне. Я не знаю чому, але мені здається, що такий підхід, тобто зосередження на тенісі на 100%, може бути дуже важким для дитини. У нашій родині пріоритетом була все ж таки школа. Якби ми з сестрою погано вчилися в школі й отримували низькі оцінки, ми, ймовірно, були б змушені відмовитися від тенісу і присвятити більше часу навчанню або чомусь іншому. У старшій школі, коли треба було обрати два профільні предмети, я обрала математику і віддавалася їй на всі 100%. Але інший предмет... Я й гадки не мала, який обрати. Хімія, біологія, фізика... Між ними я вибирала, але так зробити вибір і не змогла. Математика забирала стільки часу, а весь інший час - теніс. Тому нічим більше я займатися не змогла. Думаю, що й продовжувати далі навчання з такою ж інтенсивністю, йти до університету, мені б не вдалося, бо теніс - це вже повноцінна робота. Поєднувати дві роботи було б важко.» Про перехід у WTA-тур «Чесно кажучи, я не можу сказати, що це було важко, тому що є люди, які в буквальному сенсі, знаєте, здійснюють цей перехід упродовж багатьох-багатьох років, а для мене це було фактично всього кілька місяців. Пам'ятаю, на першому своєму турнірі WTA в Окленді я сказала своєму тренеру, що мені тут не місце, давай повернемося на турніри ITF. Але потім я поїхала на Відкритий чемпіонат Австралії, мені вдалося пройти кваліфікацію і вийти до другого кола, а потім до четвертого кола на Ролан Гаррос. Тож я не можу сказати, що це було важко, але, очевидно, як і у всіх бувають сумніви. Я думаю, що навіть ті, хто каже, що був упевнений у собі від самого початку, то ця їхня думка не є на 100% правдою. Тому за винятком деяких історій із травмами, все для мене відбулося дуже швидко. Травми - це була єдина річ, яка іноді мене зупиняла.» Чи ставила собі за мету виграти Ролан Гаррос і перший «мейджор» 2020 року «Чи була ця мета? Так я думала, що це неможливо. Це ніколи не було моєю метою, тому що це було занадто абстрактно, розумієте, так, я думала, що це мета для когось, хто, не знаю, наприклад, у топ-10 рейтингу [Швьонтек тоді була 54-ю ракеткою світу]. А я пам'ятаю, що тоді був буквально мій найгірший сезон. Якщо прибрати цей виступ у Парижі, мені здається, я скрізь програвала десь на стадії другого кола, як було і в Римі напередодні Ролан Гарросу. Тож я поїхала туди і мій тренер не знав, що зі мною робити, тому що я так погано грала в Римі. Ми не знали, чи варто мені залишатися в Європі і тренуватися, чи повертатися додому. І я пам'ятаю, як він поговорив із моїм батьком. Вони вирішили, що я маю повернутися додому і просто перезавантажитися. Тому я поїхала до Парижа з думками, мовляв, гаразд, це останній турнір у сезоні, то яка вже різниця. Тому не питайте мене, як мені це вдалося зробити, тому що я не знаю. З іншого боку, так, мені було тоді всього 19 років і я була 54-ю у світі, це дійсно непогано. Але знаєте, я багато чого від себе очікую. Тож мені здавалося, що цей сезон складається не дуже добре. Я пам'ятаю це жеребкування на Ролан Гаррос. Я грала свій перший матч проти Маркети Вондроушової, а вона була у фіналі минулого року проти Ешлі Барті. І я подумала: «Гаразд, у мене все одно не так багато шансів». І так, матч за матчем я вигравала. Я пам'ятаю, що цей шлях на турнірі був якимось дивним. Було багато гравців, які навіть не були посіяні, але вони пройшли у чвертьфінали, півфінали. І ось я була однією з них. Після перемоги я була надзвичайно щаслива. Я думала, що, моя робота вже зроблена. Я була настільки зосередженою протягом усього турніру, що навіть не уявляла себе з трофеєм. Я подумала про це тільки перед матчболом. Я думала, мовляв, зараз треба знову абстрагуватися і виграти це очко, інакше я шкодуватиму про це все своє життя. Я була дуже щаслива і пишалася собою. Але я думаю, що тоді я навіть не розуміла, що ця перемога означає? Коли я повернулася додому і побачила як швидко, як раптово про мене заговорили в ЗМІ. Мене почали запрошувати для обкладинок журналів, я постійно була на телебаченні. Це було божевіллям, мені було важко з цим впоратися.»  Про тиск і очікування від самої себе «Не знаю, чи були у всіх високі очікування від мене у 2021 році після перемоги на Ролан Гаррос-2020. Принаймні, я собі думала, що всі дійсно цього чекають. Але тепер, я думаю, що було не так вже й погано, тому що мене в той час ще вважали дитиною. Зараз я відчуваю, що очікування набагато вищі, бо люди впевнені, що саме зараз я маю бути на своєму піку, бо я вже не дитина і далі в такому ж дусі. Але тоді, я думаю, що цей великий тиск йшов саме від мене. Пам'ятаю, як у мене з'явився перший спонсор, і це була велика, велика подія для мене. Це було таким тиском на мене під час моїх перших матчів, я думала про це, мовляв, о, Боже, у мене тепер є цей спонсор, вони хочуть, щоб я досягла успіху. А що, якщо я не повторю те, що сталося в Парижі? Я пам'ятаю, як програла турніри до Відкритого чемпіонату Австралії. Тоді через ковід усі турніри серії 500 були в Мельбурні. І я плакала цілий день, бо думала, що я їх розчарувала. Мовляв, навіщо вони вклали в мене стільки грошей, якщо я програю? Тобто це було важко. І є багато речей, через які потрібно пройти. Я думаю, що в моїй країні та країнах Східної Європи, ти як людина готуєшся до поразок і до того, як після них оговтатися. Але ми не готуємося до успіху. Особливо в тенісі, коли ти досягаєш успіху, все раптом стає таким гучним. Тому так, тоді для мене кожен тиждень був окремим викликом.» Про допомогу свого психолога «Я хотіла працювати з психологом ще з 14 років. Коли я була дитиною, мене завжди описували як дівчинку, яка не може зосередитися. Це моя сестра завжди була тією, хто є професійною, зосередженою та дисциплінованою. А я була такою хаотичною і не могла довго залишатися на одному місці. Тому спочатку я завжди хотіла працювати над цим. А потім, коли я подорослішала і стала дуже замкнутою, інтровертною, я зрозуміла, що мені потрібно щось більше. Мені просто потрібно з кимось іноді поговорити про якісь глибокі речі, розумієте? Тож у мене було 2 психологи. З першим це було більше схоже на веселі ігри та роботу над концентрацією. Але з другим я хотіла б говорити про глибокі речі. І ця людина, неважливо чоловік чи жінка, ця людина буквально сказала мені, що не хоче про таке розмовляти. А я відповіла: «Але мені це потрібно». Тому я шукала когось іншого, і хтось порекомендував Дар'ю Абрамович. Вона захотіла побачити мої матчі наживо. Тож вона поїхала на кілька турнірів, і так виявилося набагато простіше, бо інколи я сама не могла описати чи пояснити, що зі мною відбувається під час матчів. Тому коли вона була там, вона це бачила на власні очі і все розуміла. Далі все пішло досить гладко. З Дарією ми почали працювати у 2019 році, а 2020 рік був великим проривом для мене. Тому, звісно, було б набагато важче впоратися з цим без неї, а також без моєї тренерки, яка знала мене десь із 17 років. Після того, як я виграла цей титул у Парижі, протягом наступних 3 місяців я була буквально зосереджена на діловій стороні спорту. Насправді я думала, що та перемога - це мій єдиний успіх, який, можливо, буде в мене в житті. Тому протягом трьох місяців я була зовсім не сфокусована на тенісі та тренуваннях.  Дар'я це бачила і хотіла, щоб я розібралася з цим сама. Але потім, коли я почала думати про гроші, спонсорів і таке інше, вона побачила, що я не роблю нічого, щоб щось змінити. Вона сказала мені, що це не найкращий шлях, яким я могла б піти. Мовляв, це не єдиний успіх, який ти отримаєш у своєму житті. Тому я переорієнтувалася і змогла продовжити працювати на корті, а не за ноутбуком. Пізніше вона також допомогла мені з тим, що стосується бізнес-аспекту тенісу. Навчила мене, як взагалі наймати людей, бо це те, чого не вчать у школі. Мій менеджер, який сидить тут поруч зі мною, є свідком того, що вона також допомогла об'єднати команду, яка була в мене в IMG, з моєю польською командою, і налагодити комунікацію між усіма цими людьми.» |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
