|
Світовий теніс / ATP –
Карлос Алькарас - після перемоги у фіналі в Лондоні: "Я приїхав сюди без жодних очікувань - просто хотів пристосуватися до трав'яного покриття"Новини - Карлосе, вітаємо! Ти перший гравець після Надаля у 2008, який виграв Ролан Гаррос і Queen's в один сезон. Наскільки складно було зробити цей перехід з одного покриття на інше: ментально і фізично? Чим найбільше задоволений після цього титулу?. - Насправді, це дуже складно: переключитися з ґрунту на траву всього за кілька днів. У мене було всього два тренування перед початком турніру. Я приїхав сюди без будь-яких очікувань. Просто хотів зіграти 2-3 матчі, відчути покриття, зрозуміти, над чим треба працювати. Найбільше цього тижня я пишаюся тим, як мені вдавалося покращувати гру з кожним днем. Від першого матчу і до фіналу - я відчуваю себе зовсім іншим гравцем на трав'яному покритті. Я дуже швидко до нього адаптувався, і саме це тішить мене найбільше. - Після Ролан Гаррос ти відпочивав на Ібіці. Як це допомогло перезавантажитися і знову вийти на такий рівень? Плануєш повернутися туди перед Вімблдоном? - (сміється) Багато хто запитує мене те саме: «Чи повернешся ти на Ібіцу?» Хотів би! Але річ ось у чому: я з тих гравців, яким справді потрібні дні без тенісу, щоб просто побути з сім'єю, з друзями, перезавантажити голову. І добре, що я це про себе знаю. Ібіца мені дуже допомогла: просто побути людиною, а не тенісистом. Відключитися, повеселитися, і потім повернутися на корт зі свіжою енергією, з новим голодом до гри. Не скажу, що виграв турнір завдяки Ібіці, але відпочинок там точно був дуже вчасно і пішов на користь. Після цього турніру я залишуся в Лондоні, спробую трохи відпочити, і вже потім буду готуватися до Вімблдону. - Ти став третім іспанцем в історії, який виграв чотири титули на траві після Рафаеля Надаля і Фелісіано Лопеса. Причому ти зробив це в 22 роки, а вони в 29 і 37 відповідно. Чи має для тебе значення така статистика? - Якщо чесно, я не надто звертаю увагу на такі речі. Але, звісно, коли про це дізнаєшся, то це приємно. Бути поруч із такими гравцями, як Надаль і Фелісіано - це велика честь. Я досяг цього у 22 роки. Іноді треба просто сісти й усвідомити: «Так, це круто.» І я дійсно це ціную. Сподіваюся, на цьому не зупинюся. - У четвер ти говорив, що незадоволений своєю подачею. Але сьогодні вона стала справжньою зброєю. Наскільки це тебе тішить?. - Я дуже цим пишаюся. Це те, над чим я працюю постійно - не тільки на траві. І на ґрунті, і на харді - я постійно намагаюся поліпшити подачу, змінюю техніку, рухи. Після матчу з Мунаром я був незадоволений своєю подачею. І ми внесли кілька змін. Відтоді я подаю дуже добре. Чесно кажучи, тепер я розумію, як себе почувають Джон Існер і Райллі Опелка (посміхається). Сьогоднішній матч - великий крок уперед. Коли граєш із суперником, який відмінно подає, твоя подача теж має бути на рівні. Тож я дуже задоволений і хочу ще краще подавати на Вімблдоні. - Ти так добре граєш на траві. Це вже твоє улюблене покриття? (посміхається) Ну, я не можу сказати «ні», правда? Ми граємо на траві всього кілька турнірів на рік, але так - почуваюся тут чудово. Але, напевно, зараз моє улюблене покриття все ж ґрунт. Але на траві я почуваюся «як удома». І це класне відчуття. - З моменту програшу в Маямі ти маєш серію з 27-и перемог і програв лише один матч. Ти завжди кажеш, що головне це грати з посмішкою. Що допомогло повернути цю радість після Маямі? - Після поразки в Маямі в мою сторону було багато хейту. Я програв у першому колі, і замість того, щоб тренуватися, взяв паузу і поїхав у Канкун із сім'єю. Люди тоді почали говорити: "Що з ним не так? Програв - і не тренується?" Але для мене це було надзвичайно важливо. Я провів 5-6 днів без ракетки, без кортів. Просто відпочинок із сім'єю, перезавантаження, спокій. І це повернуло мені радість. Знову захотілося грати, змагатися, виходити на корт з посмішкою. Це і було найголовнішим - згадати, що для мене дійсно важливо. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
