|
Світовий теніс / WTA –
Єва Лис: "Коли я потрапила в топ-100, то почала боятися кожного турніру, бо відчувала, що тепер повинна всім щось доводити"Новини
24.11.25 08:50 Олександра Олійникова: "Цей титул для мого батька, який зараз у ЗСУ, - він вірив, що я увійду в топ-100, коли ніхто більше не вірив"
 Про тиск після потрапляння в топ-100 "Я думала, що коли увійду в топ-100, життя стане легшим. Що це буде момент, коли я нарешті зможу видихнути, зможу менше переживати і просто насолоджуватися тим, що я на такому рівні. Але все стало важчим. Набагато важчим. Я тренувалася більше, я хвилювалася більше, я прокидалася з думками про очки, які треба здобувати або захищати. Я почала боятися кожного турніру, бо відчувала, що тепер маю щось доводити. Не тільки собі, а всім. Коли я вперше в рейтингу побачила біля свого імені позначку «97», я на секунду відчула щастя. А потім усе перетворилося на тягар: а раптом це випадковість? А раптом наступного тижня я все втрачу? Ти мрієш про топ-100 з дитинства. Ти вважаєш, що це буде найбільше полегшення. Але це був момент, коли я зрозуміла: тепер до мене зовсім інше ставлення. Інший тиск. Інший погляд з боку. І я не була до цього готова". Про втрату відчуття радості після успіху на Australian Open "Після Australian Open моє ім'я почали впізнавати. Почало писати багато різних людей і журналістів, а очікування від мене зросли в тисячу разів. Я не відчувала радості. Я відчувала відповідальність. Був момент, коли я сиділа в роздягальні після Australian Open і думала: чому я не щаслива? Я повинна бути щасливою. Але всередині було так багато напруги, що я не могла навіть посміхнутися. Коли ти граєш добре, це має приносити радість. Але в мене стало навпаки: що краще я грала, то більше я боялася. Наче кожна наступна перемога ставала ще більшою відповідальністю, яку я не могла зняти з плечей. І якщо я програю - всі подумають, що я погана гравчиня, яка не варта цього успіху. Я втратила легкість. Я втратила відчуття гри. Я виходила на корт і думала не про м'яч, а про те, що буде, якщо я програю. Таке неможливо витримувати довго". Про те, як впоралася із зайвим бажанням потрапити в основу «мейджора» "Мій перший шок був на US Open. Я так сильно хотіла пройти кваліфікацію, що не могла тримати ракетку. Я думала про Нью-Йорк, про основну сітку, про гроші, про очки. Я думала про все, крім гри. Я програла настільки розгромно, що два дні просто плакала в номері. Тільки потім я зрозуміла: нічого не сталося. Я жива. Я можу грати далі. Я зробила з цього висновок, який змінив усе. Я стала проходити кваліфікації тільки тоді, коли переставала хотіти щось довести. Переставала думати, що мені потрібно потрапити в основну сітку. Переставала рахувати очки. Просто відпускала ситуацію. Це звучить як кліше, але це правда. Коли я переставала турбуватися і думати про це - я грала вільно. Коли я переставала хотіти пройти далі - я починала перемагати. Це абсурд, але це реальність професійного тенісу. Фраза «мені все одно» не означає, що мені дійсно все одно. Вона означає, що я перестала тиснути на себе. І це єдиний стан, у якому я можу грати добре". Про баланс дисципліни та відпочинку, та упередження щодо спортсменок "У жіночому спорті є абсурдне упередження. Якщо ти маєш гарний вигляд - значить, ти несерйозна. Якщо ти смієшся - значить, ти не сфокусована. Якщо ти викладаєш фото в сукні - значить, ти не працюєш достатньо. Це зводить з розуму. Я люблю моду. Я люблю робити гарний макіяж і після люблю піти на вечерю в ресторан. І я люблю тренуватися. Все це може існувати разом. Але люди бачать тільки одну фотографію і роблять висновки про всю твою роботу. Це несправедливо. Коли ти дисциплінована - це ніхто не помічає. Коли ти на тренуванні п'ять годин - це ніхто не знімає. Але коли ти один раз одягла гарний аутфіт - це раптом стає доказом того, що ти не професіонал. Я відмовляюся це приймати. Цей баланс - це не про відволікання. Це мій спосіб вижити в Турі. Якщо цього не буде, я зламаюся. Я хочу бути сильною, але я хочу бути і собою".  Про переосмислення шляху, психологічну підтримку і новий старт "У якийсь момент я зрозуміла, що мої цілі були неправильними. Вони були про результат, про рейтинг, про чужу думку, а не про мене. Я повернулася до занять із психологом і ми почали з простого питання: ким я є як людина? Чому я граю? Який процес приносить мені задоволення? Це були дуже важкі розмови. Мені завжди говорили довірся процесу, але я не знала, як це робиться. Я завжди думала: ні, мені треба більше, я повинна довести, що я чогось варта. І це зжирало мене зсередини. Мої нові цілі не можуть бути про рейтинг. Вони можуть бути тільки про те, що я контролюю: моя робота, моя концентрація, моє ставлення. Все інше - поза моїм контролем. Я стала найкращою версією себе тоді, коли була щасливою. Коли сміялася на тренуваннях. Коли дозволяла собі бути живою. Я хочу повернути ту версію себе. Я хочу грати як та дівчинка, яка просто любила теніс". |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Молодець! Давай Саня далі.