|
Світовий теніс / Інтерв'ю –
Рафаель Надаль: "Без применшення заслуг Сіннера та Алькараса, я думаю, що ми, "Велика трійка", залишили спадщину"Новини
24.11.25 08:50 Олександра Олійникова: "Цей титул для мого батька, який зараз у ЗСУ, - він вірив, що я увійду в топ-100, коли ніхто більше не вірив"
 Про свої стосунки з тенісом зараз "Нещодавно я пограв 45 хвилин з Александрою Еалою, бо мене попросили, і я був радий це зробити. Якщо не потрібно багато бігати - усе гаразд. Через академію я все ще залучений у процес і дивлюся те, що мені хочеться дивитися. Я вже не стежу за всіма новинами та матчами щодня, як раніше. Тепер я дивлюся матчі або моменти, які мені цікаві". Про адреналін від гри, який нічим не заміниш "Я здобув душевний спокій у тому сенсі, що вже не відчуваю щоденної відповідальності показувати результат. Іноді потрібно виступати за несприятливих умов - і це, на людському рівні, виснажує. Через це у якийсь момент ти вже не такий щасливий, яким мав би бути. Але є й інший бік цього всього: завершився етап, який був для мене неймовірно прекрасним, емоційним. Минуло те, що я по-справжньому любив - змагатися на найвищому рівні. Цей адреналін - він залишається назавжди. Я думаю, ти замінюєш це іншими речами в житті, які можуть бути навіть кращими у багатьох сенсах, але того, що дає спорт, важко знайти деінде". Про момент завершення кар’єри "Я пройшов через етап, коли почав поважати зміни. Будь-які зміни у житті мають викликати принаймні повагу: як ти відреагуєш на нову реальність, на інше життя, не таке, до якого ти звик, причому не після 20 років професійної кар’єри, а з 10 років, коли я повністю присвятив себе спорту й тенісу. Я був готовий, тому що вичерпав усі свої варіанти. Те, що я справді використав усі реальні можливості залишатися на високому рівні, на якому хотів би продовжувати грати, дало мені переконання і спокій завершити кар’єру в мирі самим із собою та впевненим, що саме це рішення я мав ухвалити, бо варіантів більше не було. Бак був порожній". Про останній етап карʼєри "У мене немає жодних поганих спогадів про цей період. Дехто вважав, що я мав би зупинитися раніше, що завершальний етап моєї карʼєри не мав сенсу. Для мене - мав. Треба діяти відповідно до того, хто ти є. Я так і робив. Я намагався триматися доти, доки справді не лишилося жодного варіанту. Мені подобалося те, що я робив. Я не пішов зі спорту, бо втомився або мені бракувало мотивації. Я пішов, бо моє тіло більше не могло витримувати. Я все ще був щасливий, роблячи це. Після операції мені сказали, що є шанси повністю відновитися. Я мав дати собі час, щоб це з’ясувати. Але в якийсь момент я зрозумів: так, я можу грати, але не на необхідному рівні. Я довів свою кар’єру настільки до кінця, наскільки міг".  Про необхідність регулярної роботи для досягнення результату "Ти можеш бути найталановитішим у світі, але тобі потрібні працездатність, дисципліна і концентрація. У тенісі талант дає певну перевагу, але дуже важлива частина - це регулярна робота. З пристрастю та рішучістю все стає менш складним. Інакше подолати труднощі, які кидає життя, дуже важко. Жертви - це коли робиш те, чого не хочеш. У цьому сенсі я не робив великих жертв. Я робив великі зусилля, але не жертви. Я насолоджувався тим, що робив. Я не відчував, що щось втратив у житті. Моє життя було збалансованим та я не був одержимий тенісом. Я мав час на все". Про ставлення до успіху "Мій перший серйозний медійний успіх прийшов наприкінці 2004 року, коли ми виграли Кубок Девіса в Севільї. Успіх може бути світовим, може бути більш локальним. Мій розвиток як гравця завжди був пов’язаний з успіхами у різному віці. Коли прийшов професійний успіх - я був готовий його прийняти. Все було новим та дуже масштабним, але я ніколи не втрачав того, ким є як людина". Про вимогливість до себе "Я багато завдячую своєму дядькові Тоні, він зробив мене зосередженим, послідовним та дисциплінованим у кожному тренуванні. Якщо ти ростеш так із дитинства - правильно розвиватися легко. Я завжди дозволяв собі приймати допомогу від людей поруч. Я мав здатність брати на себе виклики, прагнути до досягення цілей і давати собі реальні шанси за них боротися. Я завжди мав рішучість покращуватися і залишатися на найвищому рівні. Я постійно був найсамокритичнішим, із найвищою планкою вимог. Іноді мою кар’єру описували як кар’єру борця, який має велику здатність концентруватися. Для мене це комплімент. Ти можеш мати фантастичну фізику та працездатність, але якщо внутрішній мотор не працює - цього недостатньо. У тенісі потрібна ця якість, щоб конкурувати на найвищому рівні".  Про власний ментальний підхід "Люди думають, що коли я програвав у матчі, то все ще вірив у перемогу. Але ні. Я знав, що програю. Проте це не зупиняло мене від спроб. Я намагався шукати постійні рішення. Це розуміння того, що таке спорт: намагатися віддати все найкраще, навіть якщо знаєш, що програєш. Те, що засмучувало мене найбільше - це якщо я повертався додому після турніру з відчуттям, що не зробив усе можливе. Я шукав рішення, а не зациклювався на результаті. Думав: що я можу зробити, щоб змінити динаміку? Більшість часу, коли програєш, ти можеш спробувати щось інше, і коли це спрацьовує, воно того варте. Іноді такі ментальні зусилля дають маленькі перемоги, які змінюють напрям сезону". Про суперництво "Великої трійки" та Сіннера з Алькарасом "Коли ти молодий - усе переживається дуже гостро. З віком сприйняття змінюється. Найкраще в нашій ері те, що ми вже завершили кар’єри й можемо піти разом на вечерю без проблем. Це те, чим можна пишатися. Ми боролися за найважливіші титули, але не доходили до крайнощів. Суперництво залишалося на корті, а особисті стосунки завжди були про повагу, захоплення і навіть певну дружність. Я радий бути частиною цієї історії. І без применшення заслуг Сіннера та Алькараса, я думаю, що ми, "Велика трійка", залишили спадщину: що можна бути запеклими суперниками, не ненавидячи один одного. Можна мати не дружбу, але хороші стосунки". Про історію з Ролан Гаррос "Те, що я пережив там, важко з чимось порівняти. Ця історія будувалася з 2005 року і аж до того моменту, коли я завершив карʼєру. Не думаючи наперед, це стало історією з найважливішим рекордом у моєму житті. Коли я думаю про це, стає ясно: можливо, я був кращим за інших на цьому покритті, але треба було, щоб багато чинників зійшлося. І вони зійшлися".  Про ритуали та звички "Я не надто забобонний. Всупереч тому, що думають, поза кортом у мене немає ритуалів. Усе це залишалося лише для змагань. Мені це було потрібно. Я хотів би досягати такого рівня концентрації без цього, але не міг. На початку кар’єри цих ритуалів зовсім не було. Теніс дуже виснажує внутрішньо. Ти виходиш на корт, знаючи, що вже ввечері можеш пакувати речі. Потрібно знайти те, що робить тебе спокійним та не дає втратити фокус. Я намагався скоротити ці рутини, бо коли бачив себе на відео, мені це не подобалося. Але вони не шкодили. Вони давали відчуття 100% концентрації. Копіювати інших - це легко. Треба дивитися на тих, хто робить щось краще за тебе, і брати те, що тобі підходить. У тенісі так само. Звісно, я дивився на те, що робили суперники, щоб покращуватися. Але в щоденній роботі я не думав про них". Про "Велику трійку" та еволюцію тенісу "Наша ера прийшла після Піта Сампраса, який виграв 14 "мейджорів". Це природно, що хтось із нашого покоління міг думати, що це максимум. Але нас було троє, і ніхто не міг розслаблятися. Рівень вимог був максимальний. Ми постійно тиснули один на одного. Не було можливості пропускати турніри. У цьому велич нашої ери. Ми завжди були у фінальних стадіях і боролися за найважливіші титули. Не думаю, що хтось один зміг би зробити це сам. Теніс не сильно змінився. Світ еволюціонує, удари стають сильнішими, а подачі потужнішими. Але я досі вірю в інтуїцію, а не в гру-робота. Я говорив про це з Федерером - йому теж не подобався цей факт". |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
Молодець! Давай Саня далі.