|
Новини / Український теніс –
Український екс-тенісист Сергій Стаховський, який на даний момент проходить службу в ЦЗГ СБУ "Альфа", в інтерв'ю РБК-Україна розповів, як готувався до нападу росії, як потрапив до ТрО і потім до свого нинішнього підрозділу, а також про свої обов'язки та завдання на лінії фронту.Сергій Стаховський: "Я усвідомлюю, що можу загинути. Кожен військовий усвідомлює, тому що інакше безглуздо там бути" – Розкажіть, як ви готувалися до повномасштабної війни. – Я готувався з 2014 року, як сталася Революція гідності. А після анексії Криму і безпосередньо вторгнення в Луганську та Донецьку області, я зрозумів, що повинен бути готовим до такого перебігу подій. На той час я ще активно та достатньо успішно виступав на тенісному корті. Так я для себе знайшов достатньо просте алібі, що я там умовно захищаю Україну, тому що я їй допомагаю на медійному "фронті", фінансово, де можу тощо. Але так само сам для себе я розумів, що не хочу бути в ситуації, коли мені дають зброю в руки, а я не знаю, що з нею робити. Тому наприкінці 2014 року я почав займатися вивченням зброї та стрілецьких навичок. – Наступає 2022 рік. 12 лютого ви долучилися до Голосіївського ТрО. – Це була кумедна історія. Я не вірив, що Росія нападе. Хоча зараз ти розумієш, що певний обсяг інформації все-таки був. Моя логіка була простою: я сподівався, що російські спецслужби відстежать і побачать, що чим більше українців долучаються, тим вищим буде рівень відсічі. Так, я розумів, що долучаюсь до певної військової структури, але думав про це глобально. Я написав заяву про бажання вступити до ТрО. 14 лютого я відлітав з Києва та після повернення планував закінчити з документами, оскільки частина з них була в Будапешті. 28 лютого я повинен був прилетіти в Київ. На той час командир Голосіївського ТрО полковник Соколов додав мене в групу. – Далі ви пішли у Нацгвардію, а потім безпосередньо в "Альфу"? – Гірше та набагато складніше. Приїжджаючи в Київ 28 лютого зранку, я був на зв'язку з командиром ТрО. Але я розумію, що в нього на той час були зовсім інші проблеми, ніж якийсь Стаховський. Коли я повертався в Київ, заїхав додому до батька, який на той час був з моїм старшим братом і бабусею, забрав пістолет, який отримав десь у 2015 році, і поїхав до людини, яку знаю десь якраз з 2015 року. Ми були достатньо близько знайомі. Він сказав приїхати на базу, я був з другом Сашею Костенком. Нас відразу озброїли, одягли, дали направлення. У той час Голосіївська ТрО їхала зі своєї локації на запасну, тому що всі розуміли, що у ворога є всі адреси. Ми заїхали до командира. 28 лютого в ТрО були черги з людей, які хочуть записатися, а їм на вході кажуть: "Хлопці, вибачайте, у нас немає місця". Ми збиралися у групи по 20 людей, вибирали старшого, з яким мали зв'язуватися. Коли ми приїхали, я набрав полковника. Він, побачивши нас повністю екіпірованими, сказав, що все ясно, дав контракти ТрО. На цьому ми розійшлися. І в принципі з 28 лютого я виконував задачі, які ставили в Центрі спеціальних операцій "Альфа". Моя задача вийшла така - патрулювання міста Києва, медійна складова. Я не очікував, що буде такий ажіотаж, але намагався цей майданчик використати в напрямку висвітлення правильної інформації. – Ви розглядали для себе варіант не йти на службу, а волонтерити? – Звісно. Всередині квітня мій командир запропонував зайти в "Альфу". Зараз я пишаюся підрозділом, в якому служу. Але я уявив себе. Так, я вмію стріляти, ще щось робити, але загалом - це якщо я вам скажу: "Давайте ви будете грати на Великому шоломі завтра". Для мене це були непоєднувані речі на той час. Тому я здав зброю та пішов волонтерити. Ми з Еліною Світоліною збирали чималі кошти, і я доставляв у підрозділи зброю тощо, тому, виходить, виїжджав у зону бойових дій постійно. Після однієї з таких операцій, коли ми були дуже близькі до того, щоб не повернутися із завдання, мене це дуже тригернуло. Тобто коли твоя свідомість не каже тобі закінчувати, а навпаки у зворотну сторону, що треба продовжувати, бо там гинуть люди. Це дуже потужно, мотиваційно. Я захотів уже офіційно приєднатися. Але, на жаль, на той час ситуація в Центрі спеціальних операцій змінилася. Вони вже ефективно працювали по лінії фронту, і долучитися можливості вже не було. Я пішов у наступну структуру, яку вважав правильною, якою пишався і пишаюся, тому що Національна Гвардія України - це структура, яка зародилася у 2014 році. Вона була кістяком націоналістично вмотивованих людей, які готові були захищати державу голими руками. І, звісно, імпонувала вона мені набагато більше, аніж ЗСУ.  Потім у керівництва Центру спеціальних операцій пройшли зміни. З людиною, яка зараз є начальником ЦСО "Альфа", ми перетиналися по лінії зіткнення дуже часто. І коли він став начальником, запитав, чи я ще хочу, чи я готовий (долучитися - ред.) Я достатньо довго проходив внутрішню безпеку, тому що прожив за кордоном довгий час, і це не допомагає потрапити в лави СБУ. Але пройшов час, я був зарахований і тепер є частиною Центру спеціальних операцій. – Ви сказали, що в НГУ хотіли більше, ніж у ЗСУ. З чим це пов'язано? Я неодноразово чула такі негативні порівняння. – Я б не сказав, що це негативне порівняння. Ми ж обираємо, яку воду купити, хоча вона майже ідентична. Просто наше якесь ставлення відрізняється. Моє ставлення до Нацгвардії відрізняється тим, що з 2014 року я привозив інструкторів безпосередньо в гостомельську бригаду, які навчали тактики ведення бою тощо. Тобто я вже був інертно затягнутий у НГУ. Я дуже класно спілкувався зі спецпідрозділом "Арес", який був у Харкові. Це в принципі кістяк "Омеги" зараз. Тому в мене вже було якесь ставлення до Нацгвардії, я бачив, що її будували вже за стандартами НАТО, щоб вона була більш ефективною та надійною. – Що входить у ваші обов'язки сьогодні? – Спектр роботи Центру достатньо великий. Якщо ми не перебуваємо на лінії бойового зіткнення, несемо всі ті ж функції, які були до повномасштабної війни. Тобто це антитерор, захист державності, затримання небезпечних, скажімо так, елементів. Частково спілкуюсь з вами (з журналістами - ред.) через те, що центр є секретною структурою, всі співробітники є залегендованими. – Що найбільш небезпечне ви виконували по лінії фронту чи на інших ділянках роботи? – Потрібно розуміти, що по лінії фронту будь-яке бойове завдання небезпечне. Якщо ти на віддаленості одного кілометра, 500 метрів чи 10 кілометрів, ти в зоні ураження артилерії, FPV, в зоні ураження чого завгодно. Будь-яке завдання може бути останнім, передостаннім, з пораненням. Зараз є статична лінія, тобто ніхто насправді, скажімо так, у тил ворога не виходить. Хоча, звісно, підрозділи такі є, частково вони виходять, але рівень замінування території та стабільність лінії розмежування не дозволяє зараз ефективно це робити. Тому найризиковіше, що було, це, звісно, виїзд з Авдіївки та свого часу в березні 2023 року виїзд з Бахмуту. Тоді довелося понервувати, тому що майже 60% транспорту, який виїжджав навіть у темряві, вже був уражений. – Ви так наголосили на тому, що кожне завдання може бути останнім. Для себе ви це прям усвідомлюєте чітко чи це фонова думка, скажімо так? – Немає таких думок. Ти просто виконуєш певну роботу й не думаєш про те, що зараз там щось… Мені пощастило, мабуть, більше, ніж багатьом українцям, які долучилися до лав оборони, тому що я був поступово виставлений різним рівням загроз. Якщо ми кажемо про початок, це Київ, патрулювання міста. На щастя, у мене не було ситуацій, коли мені довелось застосовувати стрілецьку зброю в Києві. Потім ти починаєш отримувати завдання - виїзд на деокуповані території на Київщині. Ми одні з перших виїжджали на Гостомельське летовище в кінці березня. Там, на жаль, мали можливість бачити все те, що люди бачили на фотографіях, рівень руйнації, вбивств тощо. Потім ти рухаєшся далі, потрапляєш під перший обстріл, у перший стрілецький бій. Тобто в мене це все було поступово, і, можливо, через це мені пощастило, що я до цього поступово звикав. На тепер, чи усвідомлюю я, що можу загинути? Так. Кожен співробітник Центру, кожен військовий усвідомлює, тому що інакше безглуздо там бути. Чи страшно? Інколи так, але здебільшого ти виконуєш роботу і не думаєш, що щось може трапитись. Друзі, проект "Великий теніс України" просить вашої підтримки! Наш ресурс за весь час свого існування ніколи не мав спонсорів і існував тільки за рахунок реклами. Зараз ми дуже хочемо зберегти наш проект і продовжувати розвиватися після нашої перемоги! Підтримайте наш сайт будь-якою доступною для вас сумою ЗА ПОСИЛАННЯМ. Це займе рівно одну хвилину для вас і допоможе нам вижити, щоб продовжувати радувати вас новинами зі світу тенісу. Дякуємо, що залишаєтеся з нами. Все буде Україна! 💙💛 🔔 Читайте новини БТУ в соцмережах: Facebook ◦ Telegram ◦ Instagram ◦ YouTube ◦ Twitter ◦ Viber Джерело: www.rbc.ua Фото: Віталій Носач / РБК-Україна. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
То может все-таки Леси хватит уже мучится с этим теннисом ?