|
Український теніс / Ролан Гаррос –
Марта Костюк: "Я прокинулась о 5 ранку і побачила, що відбувалось у Києві вночі. Пишаюсь нашими силами ППО. Реакція трибун? Це було неочікувано"Новини
18.11.24 22:00 "Ми зробили ставку на Завацьку і вона принесла результат". Капітан збірної України - про перемогу над Австрією в Кубку Біллі Джин Кінг
 Українська тенісистка поспілкувалась із журналістами на Ролан Гаррос після поразки від Арини Соболенко: про нічну атаку на Київ, невдоволених глядачів, перемогу України і коментар суперниці, що спортсмени не підтримують війну - Марто, розкажіть, як вам було сьогодні грати на центральному корті Шатріє, відкривати цьогорічній Ролан Гаррос на цьому стадіоні. - Я чесно повинна сказати, не дуже приємно грати в неділю. Два роки тому я грала на Шатріє проти Іги Швьонтек, і, на жаль, трибуни були пустими через комендантську годину і ковід. Тому сьогодні було приємно бачити глядачів на трибунах. Я просто отримувала задоволення від свого часу на корті. Не найкращий мій матч, але це теніс. - Чи шокувала вас реакція трибун, коли ви залишали корт, які були ваші відчуття, тому що це не може бути приємно? - Не знаю. Я б хотіла побачити, як люди на це відреагують через десять років, коли війна завершиться. Думаю, вони почуватимуться не дуже приємно щодо того, як вони вчинили. - Коли ви продемонстрували свою позицію, я припускаю, що ви й далі продовжите це робити і будете відмовлятись потискати руку білоруським гравцям. - Я говорила, що не буду цього робити, і я не знаю, чому люди думають, що я зненацька зміню свою думку. - Продовжуючи цю тему, чи здивувала вас їх реакція? Чи думаєте ви, що на Вімблдоні ви отримаєте іншу реакцію, якщо зробите теж саме, і чи хотіли б ви отримати іншу реакцію? - Я доволі впевнена, що так, тому що торік на Вімблдоні цих гравців відсторонили від виступу. А коли я була у Великій Британії торік, люди інакше на нас реагували, навіть буквально на вулиці. Я відчула багато підтримки, тому я доволі впевнена, що їх реакція була б іншою. - Я навіть не знаю, чи ви в курсі, але минулої ночі була найбільша атака дронами на ваше рідне місто. Мене цікавить, як це виходити на корт, грати важливий матч, коли ви бачите, що щось таке відбулось чи коли дізнаєтесь про такі новини з дому. Чи ви просто звикли до цього? - Зазвичай, коли я прокидаюсь вночі, я не перевіряю свій телефон, але я дивлюсь на сповіщення. Коли я бачу, що деякі групи надіслали багато сповіщень вночі, то я розумію, що щось відбулось. Сьогодні я подивилась на сповіщення... о 5 ранку, я побачила все те, що відбувалось. Я просто хочу сказати, що я пишаюсь нашими силами протиповітряної оборони, як вони збили майже 100% цих штук. Але... я не знаю, це частина мого життя. Це щось, що я не можу описати словами. Щоразу, як я виходжу на корт, я намагаюсь залишити емоції осторонь. Гадаю, зараз мені вдається це зробити краще, ніж раніше, і це не впливає на моє щоденне життя так само, як і раніше, але... Тут не сильно щось можна додати. Це частина мого життя. - Марто, у вас не було можливості це побачити, але у сусідній кімнаті була пресконференція Арини Соболенко, і вона сказала сильні слова. Я хочу вам прочитати маленький шматочок. Вона сказала: "Ніхто в цьому світі, російські спортсмени або білоруські спортсмени, не підтримують війну, ніхто. Як ми можемо підтримати війну? Ніхто [її не підтримує]. Нормальні люди ніколи не підтримують її". Здається, що це дуже потужний крок для білоруського гравця взяти і заявити таке. Мене цікавить, що ви про це думаєте. - Знаєте, вона ніколи не казала, що вона особисто не підтримує війну. І мені знається, що вам, як журналістам, варто... тому що ви виконуєте велику роботу, щоб висвітлювати події, і запитуєте про особисті думки щодо конкретних речей... і я відчуваю, що вам варто змінити свої запитання, коли ви запитуєте цих спортсменів, тому що війна по факту вже є. Вже 15 місяців минуло. Мені здається, що вам варто запитувати цих гравців про те, що вони хочуть, щоб хто переміг у війні? Тому що якщо ви запитаєте так, я не впевнена, що ці люди скажуть, що хочуть, щоб перемогла Україна. Я не знаю... Це якесь таке значне відкриття для світу, але в цьому головна різниця, тому що, запитали б ви мене, я б сказала, що Україна, звичайно. Я не знаю, чим все завершиться, але я хочу, щоб наприкінці перемогла Україна. А щодо них, я не впевнена. У першу чергу, Арині Соболенко варто говорити за себе. Тому що, коли говориш за всіх інших спортсменів... а я знаю, я особисто знаю представників тенісу, хто підтримує війну. Тому казати "ніхто", - це трохи... це трохи занадто, тому що, я думаю, можна говорити лише за себе. Я не знаю, не знаю, що ще сказати. - Коли ви востаннє були в Україні? Яка ситуація у вашій родині там, де ви сама зараз живете? - Я була в Україні наприкінці березня після Маямі, тому що мені потрібно було поїхати, щоб оформити безліч документів для мого фонду, який я започаткувала. Зараз я живу в Монако, поряд живуть і моя мама з сестрою. Мій тато і мій дідусь в Києві.  - Що це означає для вас, виграти війну? Вигнати їх з усієї України, включаючи Кримський півострів, або, божевілля, але дійти до Москви? - Я гадаю, що виграти війну – це вигнати їх до тих кордонів, які в нас були до початку війни у 2014 році. І найважливіше зробити так, щоб не допустити того, щоб вони ще колись повернулись. Я не думаю, що в людей є така думка, дійти аж до Москви. Тобто, нам це особливо не цікаво. Нам треба зберегти своє, не залишити їм те, що є наше, і нічого більше нам не треба. Думаю, що попереду довгий шлях, але думки в нас саме такі. - Перш за все, просто цікаво, чи відчували ви коли-небудь - як сьогодні, чи відчували ви коли-небудь ворожість за межами роздягальні з боку людей, коли робили заяви чи ні... - Чи відчувала я коли-небудь що? - Ворожість, як сьогодні, коли натовп освистував. Ви коли-небудь відчували таке раніше? Як негативну реакцію. - Я не знаю. Я відчуваю, що люди підтримують мене на різних турнірах, і я просто хочу показувати свої найкращі результати і грати в теніс, і щоб люди підтримували мене, коли я граю. Те, що сталося сьогодні, мушу сказати, я не очікувала. Не очікувала, але я ніяк на це не відреагувала. Чесно, людям має бути соромно, але не мені [за них] вирішувати. Я почуваюся нормально. У соціальних мережах після моїх заяв я отримую багато негативних реакцій, але я видалила майже всі соціальні мережі з телефону. Я нічого не читаю. Я закриваю коментарі, і я не хочу - чесно кажучи, не хочу. Мені набридло те лайно, яке говорять люди. Це не має сенсу, тому я просто пропускаю це. - Організатори Вімблдону анонсували, що нададуть українським гравцям по дві кімнати, коли вони приїдуть до Великої Британії на трав’яний сезон. Яка ваша реакція, чи немає у вас відчуття, що вони намагаються наче дати вам щось хороше, щоб ви не почувались погано через інше рішення? - Я думаю, враховуючи те, що ніхто з українських гравців не може повернутися до свого життя вдома, я відчуваю, що на всіх турнірах це повинно було б вітатися. Були вже організатори турнірів, які намагались зробити щось подібне, і мені здається, що так повинно бути на кожному турнірі. Я живу в іншій країні, тому що мені доводиться жити в іншій країни, бо додому я повернутись не можу. Через це в мене з'являються додаткові витрати, яких би в мене, очевидно, не було б, якби не було війни. Тому, зрозуміло, що такий крок – це приємно і це дійсно допомога. Ти відчуваєш, що люди, хоча б якось... ясно, що ніхто не може зрозуміти, що ми проживаємо, це неможливо пояснити... Але це просто дає мені віру в те, що у світі залишились добрі люди. - Марто, чи могли б ви нам розповісти, будь ласка, чому ви зараз виступаєте? Ви просто хочете зосередитись на вашому тенісі, чи ви також хочете використати його як платформу, щоб розповісти, що відбувається у вашому житті і у вашій країні? - Я граю в теніс, бо я люблю теніс. І це також моя робота, і я не буду тут брехати, тому що це окуповує багато речей в моєму житті. І я б не сказала, що мені погано вдається грати. Я також хочу робити щось у житті. Війна триває, але війна не повинна зупинити моє життя. Мені треба щось робити, бо щойно ти зупиняєшся, тоді, я гадаю, це кінець. Не знаю... Я люблю теніс. Щоразу, коли я виходжу на корт, незалежно від суперниці, я намагаюсь показати все, на що я здатна. Я намагаюсь випробувати себе і стати кращою людиною. Ось тому я цим і займаюсь. - Зрештою, на війні тільки лідери можуть її продовжувати або припиняти, але війна - це битва за уми і серця. Соболенко, яка перебуває в дуже складному становищі, сказала в Індіан-Веллс і тут: "Я не можу зупинити війну". - Я їй співчуваю. - Чи не вважаєте ви, що справа не в тому, чи може вона зупинити війну, чи не може зупинити, а в тому, чи обирає вона, як приклад для наслідування або лідер висловитись у дуже, дуже складній ситуації, чи не висловлюватися? - Я не знаю, чому для неї це складна ситуація. З початком війни у них у всіх дуже складна ситуація, і я не розумію, що тут складного, розумієте? Вона може бути першою ракеткою світу після цього турніру, і вона буде першою ракеткою світу в одному з найвідоміших видів спорту у світі. Я не знаю. Якщо ви перевірите статистику в Росії, хто підтримує війну, а хто ні, то в Росії є 80 чи 85 відсотків людей, які підтримують цю війну.  Я думаю, що, просто висловлюючись, вона може послати певний сигнал, тому що більшість з цих людей навіть ніколи не виїжджали зі своєї країни. Типу, «Росія і США - найбільші вороги». І ось є люди, які ніколи не виїжджали з Росії, і вони кажуть: «О, Росія повинна знищити США», вони наші найбільші вороги, але вони навіть ніколи там не були. Вони навіть не знають, як там живуть люди. Я вам скажу, є велика різниця між тим, як живуть люди в США і як живуть люди в Росії. І хтось, на кшталт Арни, яка подорожує світом, яка... не знаю, у якої є велика аудиторія, яка її підтримує. Тобто я висловлююсь зі свого боку. І є стільки майданчиків, "New York Times," "Washington Post," CNN, BBC... Мільйони, мільярди людей це б прочитали. І відмовлятись від цієї відповідальності мати думку щодо найважливіших речей у світі. Я не можу це поважати. Як я сказала вчора українському виданню, це про ненависть чи любов, які є емоціями. Я ніколи не казала про ненависть, я не поважаю її за її позицію в усій цій ситуації. Вона каже, що їй неважливо люблять її чи ненавидять. Мені це теж неважливо, але якщо мене хтось не поважає, тоді б я не почувалася добре, бо повага – це не про емоції. Я не розумію, чому вона у важкому становищі, чесно, я не розумію. - Щодо російських та білоруських спортсменів, деякі з них можуть боятися говорити про це через свою сім'ю чи щось подібне. Що ви думаєте про це? Я думаю, що такі спортсменки, як Касаткіна, висловлювали свою позицію трохи чіткіше, ніж Соболенко. Ви з цим згодні, чи все ж таки вважаєте, що потрібно робити більше? - Думаю, що Касаткіна свою заяву зробила і вона не збирається повертатись в Росію, і це її вибір. Я бачу, що вона дійсно відмовилась від чогось, що важливе для неї, щоб залишитись на боці правди, добра і любові, я гадаю. Я не знаю, чого бояться інші гравці. Я повертаються в Україну, де я можу будь-якої секунди загинути від дронів чи від ракет, але я намагаюсь повертатись якомога частіше, але на це не вистачає часу. І чого вони бояться, відверто? Є багато гравців, у яких є фінансові можливості навіть родини свої забрати, але з якоїсь причини вони цього не роблять. А я була вимушена це зробити, розумієте. Як я казала, я таке не поважаю. Це індивідуальний спорт, у першій сотні нашого туру, скільки, п’ять українок. Коли почалась війна, це не так важко, підійти до нас на пару хвилин, щоб сказати, я не знаю, хоч щось. Але це було так: мовчки, очі вниз і проходять мимо і нічого не кажуть. Я не розумію. Я бачу цих гравців щотижня у роздягальні і вони не наважуються підійти і поговорити зі мною вже 15 місяців. Я не впевнена, що вони зроблять це зараз, але побачимо. Я змирюся з цим, тому що вже минуло трохи забагато часу з початку війни. Я не знаю. Я думаю, що незалежно від того, що я кажу, що робота журналістів полягає в тому, щоб змінювати запитання, які ставлять цим гравцям. Кожного разу одне й те саме запитання, і ви отримаєте завжди одну й ту саму відповідь. Ви не повинні запитувати мене про всі ці речі, тому що вони можуть дати вам відповіді, якщо ви ставите правильні запитання. - Марто, кілька тижнів тому ви всі спілкувались онлайн із керівництвом WTA, щоб обговорити цю проблему. Чи зрушила вона кудись? Коли у вас будуть наступні зустрічі і що стоїть на порядку денному? - Взагалі ця розмова відбулась саме тоді, коли я була в Києві. І так, після цієї розмови ми зрозуміли, що насправді нічого не змінилося, і всі просто в позиції оборони, як і з самого початку цієї історії. Я не знаю, чому вони нас так бояться. Ми надіслали їм кілька листів, дуже жорстких, сильних. Ми отримали відповідь, що ми працюємо над цим, ми хочемо допомогти вам найкращим чином, але нічого не змінилося. Я не знаю, коли буде наступна розмова, і я просто відчуваю, що ми спробували все можливе, що могли спробувати. Я просто сподіваюся... тому що я не відчуваю, що в наших силах щось зробити з WTA та ATP безпосередньо, я маю на увазі, що це неможливо... Так ось я просто сподіваюсь, що хтось, наприклад, Велика Британія, не надасть їм візи і вони не зможуть потрапити до країни і вони не будуть грати. Наразі, я гадаю, це єдина розсудливий варіант, бо ми вже зробили все. Друзі, проект "Великий теніс України" просить вашої підтримки! Наш ресурс за весь час свого існування ніколи не мав спонсорів і існував тільки за рахунок реклами. Зараз ми дуже хочемо зберегти наш проект і продовжувати розвиватися після нашої перемоги! Підтримайте наш сайт будь-якою доступною для вас сумою ЗА ПОСИЛАННЯМ. Це займе рівно одну хвилину для вас і допоможе нам вижити, щоб продовжувати радувати вас новинами зі світу тенісу. Дякуємо, що залишаєтеся з нами. Все буде Україна! ?? ? Читайте новини БТУ в соцмережах: Facebook ◦ Telegram ◦ Instagram ◦ YouTube ◦ Twitter ◦ Viber Джерело: btu.org.ua Фото: Getty Images. |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
То может все-таки Леси хватит уже мучится с этим теннисом ?